Блискавиця Перунова [uk]

* * *

Вогнедар же повернувся до Києва, як і хотів. Вже не співав він пісень, а оповідав людям про видіння свої, і закликав до відновлення віри прадавньої, як до останнього порятунку. А час був скрутний, знову бо пішли у набіг кипчаки, і бачили їх недалеко від Києва, під Нятином. Ізяслав же князь як завжди вагався, чи йти воювати, чи ні, про те ж, аби рать збирати для відсічі, і думати не хотів. Тож і ходили люди юрбами за сліпцем з гуслами, а він, зібравши людей багацько, оповідав піднесено:

— Се я видів сон у Наві! Страшно зміниться світ! Змішаються усі народи, і не знатимуть ні батьків, ні дідів…Дніпро не тектиме вільно, і отруйними стануть води його! Не буде вже землі Руської, а стане замість неї наче теперішня Грецька земля, де потолоч усяка паплюжить ім’я давніх еланів! Раби тут житимуть, не родовичі, і всякого чужоземця паном звати стануть! А ті, хто люд захищати має, зніматимуть з нащадків ваших останню сорочку! Не встигнете звикнути до святощів грецьких, як князі ваші переймуть святощі люду латинського, а опісля запанують над вами дикуни з Півночі, котрі навіть ім’я ваше привласнять собі як здобич! І люди вашої крові служитимуть чужоземцям вірою й правдою, і любитимуть ворогів своїх щиро, і вбиватимуть родовичів навіть за те, що ті слова вимовлятимуть так, як ненька навчила, а не так, як велить чужоземець! А коли вам байдуже до нащадків — то подивіться на половців біля порога і зрозумійте долю свою!

— То що ж нам робити, волхве? — запитували збурені люди, — як позбутись прокляття такого?

— Згадайте добрі старі часи, — відповідав Перунич, — покличте на допомогу Вишніх! Вони почують, і прийдуть, і стануть на чолі раті! І ми будемо русичі, ми, а не вороги наші! Не оглядайтесь на князів нинішніх, бо пішла у землю кров Святославова! Є серед вас і князі і воєводи, згадайте хоч би Батуру з Білозіром! Не мовить Перун, що всяка влада від Бога, лише тих володарів підтримують Вишні, котрі живуть за законом Прави!