Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Російський дослідник А. Кифішин, мабуть, лише повторив відкриття, здійснене Г. Віртом стосовно тотожності шумерського письма Кам'яної Могили (під Мелітополем) і клинопису Месопотамії.
Як би там не було, але центр походження писемності вдалося «зсунути'' із Месопотамії та Фінікії далеко на північ, виявити глибинні зв'язки алфавіту з письменами Північного Причорномор'я та Центральної Європи.
Відомий російський історик-традиціоналіст О. Дугін пише: «Нові дослідження… ще раз підтверджують висновки професора Германа Вірта про походження протописемності і пов'язаного з нею міфосимволічного комплексу з єдиного нордичного джерела, з проторунічного кола, а не з фінікійського близькосхідного культурного центру, який був, у свою чергу, лише одним з багатьох регіонів поширення рунічного письма (через шумерів, які прийшли з Аратти — Ю. К.) і рунічної мудрості. Руський і слов'янський світ (точніше, праруський і праслов'янський — Ю. К.) із своєю дохристиянською символікою є одним із прикладів нордичної (арійської — Ю. К.) традиції, яка зберегла багато із своїх аспектів цільними і недоторканими, у той час як інші культурні форми Європи зазнали впливу вторинних змішаних культур Півдня, далеких від північної чистоти й духовної прозорості, властивих примодіальній гіперборейській традиції» [Дугин А. Мистерии Евразии. — С. 167].
Стосовно цього є і категоричніші судження. Відомий лінгвіст Геральд Харман твердить: «Перша у світі система писемності виникла не в Межиріччі (Іраці), а на дві тисячі років раніше у центрі Європи [Цит. за: Космос давньої України. — С. 41].
Усе це — великий крок до істини, але тільки крок. Історична (порівняльна) лінгвістика переживає кризу, яка лише загострюється а міру накопичення фактичного матеріалу. Назріла потреба в методологічному прориві — новому розумінні феномена людської мови та системи її кодування. Лише це дозволить зрозуміти таємницю слов'янської абетки та інші загадки історичного мовознавства. Староруська абетка, гадаю, якось «випливе» із глибини історичної пам'яті цивілізованого людства або «присниться» нам, як свого часу приснилася просвітителю Русі св. Кирилу.
ТАК ЩО Ж ВИНАЙШОВ КИРИЛО?
Славянский язык и русский — одно есть. Нестор-летописец
А тепер подивимося, яка панує плутанина в думках про походження слов'янської грамоти. Цитуємо найновіший навчальний посібник з історії слов'ян: «Кирило-Костянтин вважається творцем слов'янського письма, і та абетка, якою І користуються досі болгари, серби, росіяни, українці, білоруси і чимало неслов'янських народів Євразії, називається кирилицею, Насправді ж Кирило винайшов іншу — штучну — абетку, а саме — глаголицю. Ця абетка утворена із складних і незвичних для слов'ян значків [Иллюстрированная мировая история.—М., 1997.—С. 34].
От тобі й на! Виходить, св. Кирило винайшов зовсім інше — «складні і незвичні для слов'ян значки», тобто глаголицю, яка до того ж і не прижилася. А те, що розійшлося по всьому слов'янському світу (і не тільки слов'янському — євразійському, тобто пішло до народів Середньої Азії, Сибіру та ін.) — це лише помилково «приписується» Кирилу [ «Багато учених нині схиляються до думки, — пише А. Мединцева, — що Кирило створив саме глаголицьку абетку, а не всім відому кирилицю, що носить його ім'я». Медынцева А. У истоков славянской письменности // Наука и жизнь. — 1985.—№ 12. — С. 92]. Тоді за віщо увесь слов'янський світ вшановує св. Кирила та його брата св. Мефодія (щорічно 24 травня відзначається День слов'янської писемності)?
І ще зауваження фахівців: «Здавалось би, історія слов'янського письма достатньо ясна. Але… Почнемо з того, що найдавніші слов'янські рукописи написані двома абетками (кирилицею та глаголицею — Ю. К.). Кирилиця передує глаголиці, чи вони існували і використовувалися одночасно? До якого часу належать найдавніші слов'янські рукописи? Де вони написані? Чи мінявся буквений склад їхніх абеток? На ці та багато інших запитань відповіді немає» [Там само. —С. 92].
Ближче до істини доволі поширена версія (особливо в Україні), що Кирило, власне, нічого не винаходив, а, прибувши до Корсуня, лише підправив або, скажімо, модернізував уже існуючі письмена, додавши до них 4 літери із грецького алфавіту. Тобто Кирило несподівано виявив на Русі шукане — письмо, схоже в основі своїй на три «священні» письма: староєврейське, грецьке і римське (на яких до того часу переписувалася Біблія). Треба було лише підправити це письмо, довести до кондиції, щоб воно поширилося по всьому слов'янському світу.