Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
В Росії дискусії навколо назви «Русь» розпочалися ще за Петра І, а набули особливої гостроти у зв'язку з встановленням істини у питанні про походження Російської держави. На цій стадії активну участь у полеміці брали і вітчизняні вчені М. Костомаров, М. Максимович та ін.
Якщо говорити коротко, то предмет суперечки можна було б сформулювати так: або слов'яни-русичі, їх культура, держава — автохтони Східної Європи, або вони не мають місцевого (понтійського) коріння і сформувалися під визначальним впливом іноземців, зокрема, заморських вихідців — варягів (норманів).
Дискусія розпочалася в Петербурзькій академії наук, членами якої в той час були переважно німці. Академіки Г. Байер, Г. Міллер висунули норманську теорію походження Русі (її держави і самої назви). Проти виступив М. Ломоносов зі своєю «прусською» версією походження варягів. Потім у дискусії взяли участь В. Татіщев, І. Болтін (вони відстоювали «фінську концепцію») та норманіст А. Шлецер.
На початку XIX століття активно обговорювалася' чорноморсько-хозарська» версія Г. Еверса і норманська теорія М. Карамзіна. Трохи пізніше крайній норманіст М. Погодін намагався спростувати «литовську теорію» М. Костомарова, Але в цілому в Росії у XIX столітті домінували все-таки норманісти. Адже не випадково 1000-літній ювілей Російської держави відзначався саме в 1862 році — році легендарного запрошення варязьких князів до Новгорода (862 р. н. е.). Тут і поставили розкішний пам'ятник з нагоди цієї події.
Звичайно, за таких методологічних уподобань Київ повністю ігнорувався. Однак до кінця XIX століття ситуація дещо змінюється. Справа в тому, що була поруйнована опора норманістів — «Повість врем'яних літ», де міститься легенда про запрошення у 862 році варягів на Русь, а також згадка про те, що Руссю називали один із північно-германських народів, від яких немовби і походить назва наших земель.
Поруйнував цю опору академік О. Шахматов. На підставі ретельних досліджень древніх руських літописів вчений дійшов висновку, що текст, у якому йдеться про ототожнення варягів з Руссю, в «Повість врем'яних літ» введений більш пізнім переписувачем у 1111 році. У ранніх її, так би мовити, виданнях (наприклад, 1093 р.) йшлося про те, що варяги одержали назву «Русь» лише після прибуття їх до Києва.
Хоча академікові Шахматову до кінця й не вдалося звільнитися від норманістських поглядів, справу все-таки було зроблено, її успішно продовжили С. Соловйов, С. Гедеонов, Д. Іловайський, І. Срезнєвський, М. Надєждін та ін. У своїх публікаціях вони викривали розбійницькі дії скандинавських дружин, розвінчували всілякі вигадки стосовно імені «Русь». Академік С. Соловйов, наприклад, у своїх дослідженнях апелював до наявних джерел, у яких родовід російського народу починався з біблійного Мосха, сина Яфета, а назва «руси» походить від «розсіювання на великих рівнинах», ім'я «слов'яни» — від «слави предків». Зокрема він часто посилався на відомого українського церковного діяча, історика, філософа L Гізеля, котрий у своєму «Синопсисі» також виводив від Мосха і засновників Києва (Кия та його братів), і давньоруських князів Аскольда і Діра [Див.: Соловьев С. М. История России с древнейших времен. — М., 1962. — Кн. 7. — С. 145–146].
У XX столітті ця проблема інтенсивно розробляється Б. Ключевським, З. Долегою-Ходаковським, Є. Ридзевською, Б. Рибаковим. Дослідники дали досить розгорнуте і переконливе обґрунтування провідної ролі Південної Русі у формуванні державності і культури України і Росії [Однак не можна сказати, що нині серед вітчизняних істориків немає прихильників давно розвінчаної концепції. Взяти хоча б «Малий словник історії України».—К., 1997.— С.347].
Звичайно ж, чимало західних істориків і лінгвістів залишаються на старих позиціях. Вони ототожнюють варягів з Руссю, посилаючись при цьому на 2–3 топоніми, що знаходяться в Скандинави та Пруссії [Див.: Всемирная история в иллюстрациях. — Т. 3.—С. 74]. Але якщо дотримуватися такої логіки, то варто підрахувати «руські» топоніми і гідроніми не тільки на просторах Припонтиди, а й по всій Східній Європі і всьому Середземномор'ю. Щоб хто не говорив, а численні джерела переконливо свідчать: назва «Русь» («русич», «расен», «тарсен», «рас», «русин») була досить відомою у період Київської Руєі. Вона відбивала історичний процес розвитку слов'янства і вплив слов'янського суперетносу на перебіг світових подій. Взяти хоча б візантійські хроніки, де Русь згадується вже з 852 року, або римські (католицькі) джерела, де про народ рос знали з 839 року. Я вже не говорю про численні арабські пам'ятки.