Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Нордичне першоджерело староруського алфавіту, звичайно, ще належить обґрунтувати. Але в рунічних переказах проглядається зв'язок письма Аратти з нордичними містичними письменами. Наприклад:

Аз — стародавнє творіння Азгарда І короля Вальхалли.

Це рядки із стародавнього протоскандинавського переказу, написання літер якого чимось нагадують… нашу кирилицю, її перша буква — Аз — водночас означає займенник 1-ї особи — Я, що свідчить про високу духовність самого письма (Я — людина, особистість — на першому місці!).

Комуністична система боялася цього «Я». Побутувало радянсько-пролетарське прислів'я: «Я — остання літера алфавіту». Але в літургійних книгах православ'я у всі часи лунало грізно-велично: «И Азъ воздам!» Не випадково було також вилучено «і» — рунічний (арійський) символ духовності. В українській абетці цей символ зберігся. І от ми бачимо: староруське «Азъ», грецьке «Аль-фа», єврейське «Ал-еф» сягають корінням у старогерманське «Ас» — Бог; індійське Ат-ман» — Я, Бог; єврейське «Апі» — Я; шумерське «Aпі» — Я, Бог і навіть біблійне «Адам» — Атман, Я, Бог. А якщо усе це перевернути, то виявиться, що в основі цих означень лежить найголовніше, чим живе Всесвіт, — Бог й Особа, а саме: руське (українське) Аз, колись принесене аріями в Аратту, розчинене в інших мовах і раптом знову воскресле з пітьми століть наприкінці першого тисячоліття в Київській Русі.

Бог — «Ага», «Атман», «Ас» — та його «іскра» — «Людина — Аз — Я» — ось перша літера священної староруської абетки!

Хоч як би там було, слов'янська назва першої літери та її збіг з особовим займенником («Аз») є напрочуд яскравою вказівкою на споконвіку арійський сакральний світогляд, зафіксований у староруській абетці, елементи якого несподівано випливли у IX столітті (у кирилиці) в новому і свіжому православно-слов'янсько-нордичному за походженням алфавіті [Докладніше про це див.: Дугин А. Мистерии Евразии].