Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Йшли століття й тисячоліття. Окрім національної диференціації, мала місце і складніша для розуміння функціональна лінгвістична диференціація. Санскрит (усний і писемний) у своєму первісному нордичному вигляді є універсальною мовою. Він виступає і носієм трансцендентних учень (високої духовності), і базою прагматичних (позитивних) знань, і комунікативною системою суспільства. Фахівцями доведено: санскрит багатший і глибший, приміром, за англійську мову.
Знання, представлені санскритом, неможливо з достатньою адекватністю відтворити англійською мовою. А навпаки, виявляється, можна [див.: Чаша Востока. — С. 81].
В Аратті відбувся «розподіл» різних сторін великої універсальної мови, яка відзначалася синкретизмом, що характерно для четвертого історичного кола розвитку людства [Зустрічаються і радикальніш! судження про лінгвістичну першість Аратти: «Розвиток археології показує, що українська мова передує грецькій, шумерській, єгипетській, іранській» (Червоний В. Г. Українське словотворення від Трипілля до Іудеї. — Рівне, 1995. — С. 4)].
Як правило, підкреслюють, що санскрит склав основу усім індоєвропейським мовам. Але не завжди помічають, що ця основа по-різному впливала на них. Так, мови старогрецька й латинська (від пелазгів, етрусків) увібрали в себе прагматичну сторону санскриту, тобто його здатність виступати базою наукових знань, знаряддям освіти. Ця інтелектуальна функція санскриту якраз і надала величі античним мовам. Ученим ще належить ґрунтовно дослідити коріння грецької та латинської мов, які через пелазгів та етрусків сягають нашої Аратти.
Далі. Санскрит є мовою молитов, священнодійства, пророцтв. Ця його властивість (через антів, кельтів, венедів, склавинів) перейшла до староруської мови і відповідно в її абетку. Саме тому мова русів (слов'ян) неспівмірна з античними мовами за набором позитивних (прагматичних) понять. З огляду на це наша мова бідніша за грецьку й латинську. Зверніть увагу на засилля в ній іншомовних інженерних, технічних та наукових термінів.
Водночас праслов'янська мова самодостатня і незрівнянна щодо фіксації духовних параметрів людського буття. В цьому плані нам (українцям, росіянам) не бракує термінів і понять. Навпаки, їх у нас позичають. Немає кращого засобу для вираження православного Вчення Божого, невичерпності Божественного Абсолюту, Господа Бога, вселенського розуміння суті Людини, її творінь, її душі, найскладніших проблем життя і смерті, аніж велика слов'янська мова та її абетка. Так, вона слабіша (бідніша) як знаряддя фіксації фізичних реалій від латинізованих мов Європи. Одначе це, як мовиться, справа наживна. Головне, що наша мова глибоко і всеохопно виражає сферу духовного, те, до чого прагне у своєму розвитку людина й людство на шостому колі всесвітньої історії.
Вище йшлося про різні гілки величезного «лінгвістичного дерева». А тепер спробуємо з'ясувати, куди сягає його коріння. Одразу зазначу, — в землі Північного Причорномор'я. До такого висновку схиляють дослідження німецьких істориків, лінгвістів-сходознавців Г. Вірта і А. Побеля. Як відомо, це вони були ініціаторами археологічних розкопок на півдні України в 1942–1943 роках, мета яких — віднайти лівоарійське коріння «нордичної» раси. І дослідники мали рацію. Шумери-лівоарійці у дотрипільські часи жили саме на землях Аратти. Очевидно, знайдені під час розкопок докази дали змогу Вірту висунути версію про нордичне, арійське походження протописемності: фінікійців він тепер подавав не як винахідників, а лише ретрансляторів алфавіту нового людства. Однак точка зору вченого на спільність протомови індоєвропейців і стародавнього рунічного письма в середині 30-х років (напевно, на догоду фашистській ідеології) трансформується. Він починає говорити про протогерманське походження алфавітного письма. І все-таки. Великий інтерес німецьких вчених до протоукраїнських могильників у 40-х роках дає підстави вважати, що батьківщиною алфавітного письма є земля Аратти.