Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Сенсація друга: гети — руські. Греки називали їх етрусками й тірренами, римлянами-тарсенами, самі себе вони іменували расенами й русами. Крім шедеврів мистецтва (живопису, скульптури), чудових зразків гончарного ремесла, житлового і палацового будівництва, вони залишили численні написи і розгорнуті тексти. Фахівцям було ясно, що етруський алфавіт (дуже схожий на фінікійський) ліг в основу латинського письма. Те ж стосується і римських» цифр. А от прочитати і зрозуміти етруські тексти ніяк не щастило протягом багатьох десятиліть: «Загадкові етруски!'', «Ні на що не схожа мова!» — такими вигуками рясніють трактати західних учених. На Заході виникла ціла наука — етрусколотія, яка виявилася, проте, повернутою… не в той бік (далі ми пояснимо, що мається на увазі).»
І раптом… Ці написи і тексти, над якими десятиліттями марно «чаклували» фахівці Західної Європи, виявилися такими, що легко читаються і розуміються знавцями старослов'янської (особливо давньоукраїнської) мови — мови Київської Русі. Поважні лінгвісти зіставляли етруські слова з французькими, німецькими, але не могли додуматися до смислових аналогій цих слів з… українськими. Наприклад, читали по-етруськи: «сну», «ути», «ру», «сопіл», живас», патакс», «багети», «нуна» тощо. І сушили голову, що за мова? Чи не марсіанська, бува? А це ж майже наші сучасні слова — сон, «їсти», «рука», «сопілка», «життя», «птах, «неня»… І згадали, що знаменитий Страбон писав, що етруски принесли зі Сходу мелодійну мову і «любов до музики, танців і веселощів», тобто наші звичаї, у тому числі збережену і досі пристрасть до бучних свят. А етруські мечі, щити, шоломи й лати — це із Трої.
Словесні етрусько-українські аналогії можна продовжувати майже до безконечності: «кувана» — кута мідь, капек» — капище, «поя» — поїлка, «торна» — торована дорога, «пилу» — поле, «ени» — вони…
Ось як виглядають (у нашій транскрипції) заключні рядки головного етруського напису на золотій пластинці з Пирги: «Авил ени ака пулу мква». Переклад: «Роки — вони як поле макове».
І все це не могли прочитати західні аси лінгвістики… А можливо, не хотіли?
Я схильний вважати, що не хотіли. Прорив в етрускології відбувся зовсім недавно, оскільки не хотілося «освіченій» Західній Європі підняти завісу над «Світом Припонтиди». Адже стає зрозумілим: ніби гілки могутнього дерева, стародавні й сучасні мови Європи сходяться до спільних коренів, до єдиного витоку: нашої Аратти, лінгвістичного «казана» яфетичного світу. Це особливо ясно стало після третьої сенсації.
Третя сенсація: у 1995 році вже згадуваний лінгвіст-шумеролог А. Кифішин відкрив протошумерські письмена на півдні України (в районі Мелітополя), датовані трьома тисячоліттями раніше, ніж глиняні таблички Дворіччя, які досі вважалися першими пам'ятками писемності. Газети з цього приводу писали: «Це перевертає уявлення про стародавню культуру. Досі вважалося, що історія почалася у «благодатному півмісяці» (в районах нинішніх Сирії та Лівану). Тепер з'ясовується, що шумерські перекази сформувалися не в колі землеробських районів Межиріччя, а пов'язані з…Кам'яною Могилою, що біля Мелітополя». Далі йдеться про те, що в археології здійснив колосальний прорив не історик, а лінгвіст. «… І жителям Росії, і жителям України, — продовжує газета, — буде приємно усвідомити, що на їхній землі відкриваються вогнища світової цивілізації. Фраза із старого анекдоту «Росія — батьківщина слонів» стає ледь не пророчою» [Независимая газета. — 1996. — 14 мая].
Причому тут Росія — важко сказати, адже відкриття пов'язане з півднем України. Від Мелітополя до Росії далі, ніж до Туреччини. Але факт справді сенсаційний, і передусім в галузі історичної лінгвістики. Він свідчить: існувало протослов'янське, або, якщо хочете, протоукраїнське, коріння писемності, яке стосується усього післяпотопного світу.
СЛОВ'ЯНСЬКА МОВА ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ
Славянский язык — это индоевропейский язык, в целом сохранивший архаичный тип.
Л. Менье
У біблійного Фарсіса (Тарсена) та його синів була одна корінна мова, принесена з Півночі в Аратту арійськими народами Ювала і Тубала. Мається на увазі санскрит, який існував не тільки як ведична мова, але і як пракрити (так звана мова практики).
Ведичний санскрит вважався священною мовою брахманів (волхвів). Він, як і відповідне письмо, не зазнав істотних змін. Це була мова посвячених, своєрідний тайнопис, її і понесли сини Тарсена по всьому Західному світу як важливий атрибут великого духовного учення Сонячного Мітри. Вона стала сакральною, лягла в основу Старого Завіту, Пракрити контактувала з місцевими говірками, зазнавала впливу різних соціальних прошарків, регіонів їх проживання, а відтак постійно трансформувалася, як і засоби її фіксації. Крім алфавітного письма, в Аратті використовувався клинопис (складове письмо), принесене прашумерами, різноманітні види демотичного (народного) письма, зокрема вузликове. Застосовувалося також і рунічне письмо. Знаменита глаголиця, до якої ми ще повернемося, являла собою суміш санскритської абетки та північно-європейських рун [Слід зазначити, що в літературі розрізняють європейське (західне) та азіатське (східне) рунічне письмо].