Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Скрізь у його кімнаті — па столах, на стільцях, полицях, на шафах — було каміння. Камінці купами лежали на підлозі, біля стін, у кутках. Камінці великі й малі, різного кольору, різної форми.
Армен прийшов до Сето в ту хвилину, коли Сома обрушила на «блудного сина» черговий потік своїх прокльонів:
— Щоб ти лопнув!.. Для чого ці камінці? Що вони хлібом тобі стануть?… — І, звертаючись до Армена, кричала далі: — Люди в поле виходять, працюють, трудодні заробляють, а цей тільки й думає, що про камінці… ні черевиків, ні одежі не настачиш… Тільки по горах і лазить. А що він звідти приносить? Ось вони, ці камінці… Та хай вони пропадуть! Всю хату завалив, пройти нема де… — І Сона з досади почала викидати камінці у вікно.
Сето обняв матір, посадив на тахту і сказав спокійно, але рішуче:
— Ну, чого ти? Адже ж я тепер працюю. Чого ти гніваєшся?
— Працюєш, правда, — подобрішала Сона, — але голова твоя, як і перше, в горах… І ноги не вивихнеш, може б тоді по скелях не лазив!.. Щастя моє таке… І молодшого брата з пуття звів… Чи подумав хоч раз, що тисячі потреб у нас всяких?
І довго ще скаржилась Сона на свою «гірку долю». Нарешті вона втерла сльози кінцем фартуха і вийшла.
Цей вид — купи каміння, розкиданого на підлозі, скарги і лайки тітки Сопи — іншим разом справили б тяжке враження на Армена. Але зараз він подумав радо: «А ми вважали Сето ледарем!.. Ось чим він захоплюється!»
Тепер Армен збагнув усе. До цього часу ніхто не розумів Сето, ніхто не знав про його прагнення, а тому і не міг йому допомогти, не міг спрямувати його по вірному шляху. Всі попередні витівки постали перед Арменом у новому світлі.
Армен узяв один з камінців, важкий і грубий. Світлячками поблискували в ньому якісь яскраві зернятка.
— Чи це не золото? — спитав він.
— Ні, це мідна руда… Я знайшов її під Чорними скелями.
— А цей чорний блискучий камінець?
— Чорний аспід. З нього в майбутньому вироблятимуть пляшки для нарзану… А нарзанні джерела якраз поряд з місцем, де я знайшов цей камінець.
— Ну, а цей іржавий, рихлий камінець, що злипся, наче грудка землі?
— Ні, — усміхнувся Сето, — яка ж це земля? Це залізо.
— Але ж воно зовсім не схоже на залізо.
— І не повинно бути схожим. Руди в природі зовсім не схожі на вироби з них, які ми бачимо в крамницях… Подивись, наприклад, ось на цю грудку глини. Бачиш, блискуча рисочка на ній — ніби слимак проповз і залишив слід. З цієї глини роблять алюміній. А цей камінець, такий матовий, темний? Адже це білий-білий мармур! Він так потемнів од вітру, сонця, морозу, спеки…
Сето був у своїй стихії. Його чорні очі наче горіли вогнем. Він з захопленням показував Арменові одну за одною свої дорогоцінні знахідки.
— Глянь! Ти кажеш, що це зовсім не схоже на залізо? Справді, просто іржава земля. Знову тут винне повітря. В книзі пояснюється: «Кисень, який є в повітрі, сполучився з залізом і викликав іржу…» Якщо ми покладемо цю руду в огонь, кисень виділиться, і ми матимемо чисте залізо. Подивись, що я зробив у нас в хліві…
Сето, взявши товариша за руку, повів його в старий хлів, де в одному з кутків було влаштовано щось на зразок горна з приробленим до нього ковальським міхом. На землі біля горна валялися шматки кам’яного вугілля.
Армен застиг від здивування.
Сето навіть спитав товариша, чи цікавить його все це, чи є в нього час слухати його оповідання, розглядати його камінці. Захоплений близькою його серцю справою, він швидко роздмухав міхом вогонь і перекидав у ньому кусок іржавої руди. Нарешті, вихопивши кліщами з горна якийсь палаючий, іскрометний твердий шматок, він показав його Арменові:
— Ось тобі й те залізо, яке ти бачив… А знаєш, скільки заліза в наших горах?.. І не тільки заліза. Чого тільки в нас нема! Ось глянь…
В одному з кутків хліва Сето знайшов якийсь камінець і підняв його:
— Знаєш, що це за камінь? Ти б, напевне, покрутив його в руках та й кинув, а з нього можна виплавити не тільки мідь, а й такий сплав, що в сполуці з іншим металом стає тугоплавким…
— Звідки ти це знаєш?
— Звідки?.. З книг знаю. І вчитель багато розповідав на уроках природознавства. Я люблю його слухати!.. Та хіба тільки руди в нас є! Ми ще не знаємо, які скарби є в надрах наших гір!
Сето подивився на Армена з почуттям власної переваги і продовжував далі захоплено:
— За Чанчакаром, трохи вище, є невелике міжгір’я, знаєш? Бачив, там в одному місці пробита земля і біля цієї дірки шлак розкиданий?
— Бачив.