Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Сето стукає в зачинені двері
Було за північ. Село Лчаван спало міцним сном.
Недалеко від будинку тітки Сони зупинилась вантажна машина. З неї зійшли люди, швидко зняли якісь речі, і машина помчала далі.
Біля речей залишилась одна постать. Це був Сето. Він стояв у роздумі: як бути, як сказати матері про втрату грошей?..
З тиждень прожив Сето в Тбілісі, в дядька Арута, почуваючи себе в його сім’ї небажаним гостем. Виною цьому була дружина дядька, яка не приховувала свого неприязного ставлення до хлопчика. Робити було нічого, він вирішив скоріше забиратися геть і вже думав навіть стати на роботу на завод, де працював дядько Арут.
Про причини такого ставлення тітки Сето дізнався випадково в останню ніч. Думаючи, що Сето спить, тітка злим голосом казала чоловікові:
— І не соромляться, приїжджають із села з порожніми руками!.. Скажи, що б з нею сталося, якби вона нам прислала кілька головок сиру?
— Ну, вона вдова, тисячі дірок у неї в господарстві, — намагався пом’якшити незадоволення дружини Арут.
— Ти не захищай! Сільські всі такі — жаднющі… А ти ще хочеш, щоб я їй на плаття послала!..
Ця розмова так вплинула на Сето, що він зразу ж вирішив послухатись поради дядька Арута і повернутись в село. І ось тепер, без плаття, якого чекала мати, обікрадений, він стояв на порозі свого будинку і боявся постукати. Звідки ж він звав, що його скупа мати, яка сварилася з сусідкою за просяве зернятко, готова була віддати і свій будинок, і худобу, і життя своє, аби тільки був живий її син?..
Сето перерахував привезені ним речі. Все було на місці. Це подарунки, куплені за замовленням Баграта. Гроші десь дістав, звичайно, в борг, дядько Арут. Він же й допоміг зробити покупки.
«Світає, — думав Сето, — незабаром всі дізнаються про мій приїзд. Товариші будуть насміхатися з мене, слухаючи оповідання про те, що сталося в поїзді — про злодія, про портфель, що пропав з грішми. «Знаємо, — скажуть, — як пропали гроші!» А дядько Артем неодмінно підморгне Баграту: «Чи не казав я, що не можна довіряти вівцю вовкові?»
Ні, про кражу портфеля він нікому нічого не скаже. Всі речі куплені за гроші колгоспні, гроші не пропали. Скаже одній матері. Впаде їй до ніг, буде просити, щоб нікому не відкривала цієї таємниці. А гроші він заробить… А що, коли мати відмовить йому, не захоче зберігати цієї страшної таємниці?.. Почне розповідати всьому селу, кричати, проклинати, аби лише полегшити свій стан…
«В такому випадку налякаю її, скажу, що кинуся в озеро», вирішив Сето і уявив собі, яке це справить враження на матір. І, зупинившись на тому, що найболючіше зачіпало всіх матерів, Сето полегшено перевів подих і постукав.
Почувся якийсь шурхіт, тріск, але до дверей ніхто не підійшов і не відчинив йому.
Сето постукав ще раз, але й на цей раз марно.
В чому ж річ? Стук, звичайно, почули. В будинку прокинулися, хтось ходить…
Ну, звичайно, до матері дійшла історія з портфелем, і вона не бажає приймати сина.
— Мамо, відчини!.. Вислухай мене, потім виженеш…
Сето добре знав вдачу матері. Розсердившись, вона протягом кількох годин мовчала, а потім вибухала, як бомба. «Ну, зараз вона обрушить на мене весь свій запас проклять. Піду я краще до діда Асатура, а вже ранком помирюся з матір’ю», вирішив Сето і, сховавши свої покупки в дворі, пішов до діда.
Сето не знав, що матері не було вдома. Її і братка взяли до себе родичі.
А в будинку бродив і грюкав старий злодюга-кіт.
Сето дійшов до будинку старого мисливця і постукав у вікно.
Дідусь вийшов напівроздягнений і, побачивши Сето, злякано відступив.
— Гей, стара, що мені тут приверзлось!.. Ісусе Христе, сохрани від зла… — почав хреститися дід. — Послухай, хлопче, — майже закричав він, відступаючи назад, — як же ти ожив?..
Сето знітився: чи не привиділось йому? Він обмацав себе, поглянув на зірки, кинув камінь в собаку, що гавкав… Ні. він, звичайно, не спить.
— Що ти кажеш, дідусю? Ти збожеволів?..
Голос Сето, справжнього живого, обрадував дідуся.
— Справді живий? Слава небесам!..
— Живий, звичайно. В чому річ, дідусю?..
— Оце так історія!.. Ну, біжи скоріше до Баграта. Рятуй свою честь! Біжи, біжи!..
Сето не розумів дідуся. Йому справді треба рятувати свою честь. Але як? Адже він втратив гроші? «Ні, нічого не втратив, — вирішив він. — Піду скажу, що доручення виконав, усе привіз чесно… Зараз же й піду, нехай він і уві сні не думає про мене погано…»
І Сето поспішив до будинку голови.
Чи відчинять йому двері? Баграт тепер, мабуть, про нього як про злодія думає. Сето хотілось як можна скоріше розвіяти підозріння, сказати, що він виконав доручення, привіз усе, що треба.