Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
…Прибігши додому, Сето радісно обійняв матір:
— Правління посилає мене в Тбілісі і дає дуже багато грошей…
— В Тбілісі? Для чого?
— Купити подарунки для Камо, Армена, Грикора, Асмік і діда Асатура.
Сона спочатку розгнівалась:
— Нехай їм пусто! Я буду жати, а вони подарунки одержувати?
Нарешті вона вгамувалась і вирішила, що синові не завадить побувати в Тбілісі.
Добре було б дядька побачити: він тебе з порожніми руками не відпустить. Може, сестрі своїй матерії на плаття купить, якщо вже нічим іншим не зможе допомогти… Тільки дружина в нього злюща, наче змія її вкусила. Якби не вона, хіба ж брат не допоміг би мені?.. Пошли ти їй, господи, сто болячок!..
Як Сето себе виказав
Думки Сето, поки його трясло у вагоні, були прикуті весь час тільки до одного: як могло статися, що дядько Баграт, який завжди ставився до нього з недовір’ям, раптом дав йому таке доручення? Як сталося, що йому дали велику суму грошей; ніхто не подумав, що він може привласнити всі ці гроші і сказати, що загубив?..
Він обмацував портфель і, думаючи весь час про гроші в ньому почував, як підноситься він у своїх власних очах, як повертається до нього втрачене почуття власної гідності.
«А що, коли справді вкрадуть у мене портфель?» раптом промайнуло в голові Сето, і він з острахом оглянув своїх попутників. Хтозна, може, серед них є і злодії? І він боязко поглядав і на чоловіка в папасі, що лежав на лавці навпроти, і на літню жінку, що сиділа поруч, а особливо на двох пасажирів біля вікна. Вони, як здавалося Сето, потай стежили за ним.
Думка, що він знову може втратити довір’я товаришів, навівала на Сето жах, і він міцніше притискав до грудей портфель, частіше перевіряв, чи цілі в ньому гроші, і, незважаючи на глупу ніч, не спав…
Внутрішня тривога, яка охопила Сето, була така велика, що він мимохіть виказав себе. Підозрілі люди, які сиділи біля вікна, одразу зрозуміли, що в портфелі у нього є щось цінне. І вони вдалися до «тактичного маневру»: зробили вигляд, що Сето для них зовсім не існує. Перестали навіть дивитися в його бік і вклалися спати. Сето заспокоївся, поклав портфель під голову і теж простягнувся на лаві.
Сето почав дрімати. На його лиці світилась посмішка, викликана приємною думкою, що нарешті скінчилася та негарна боротьба, яку він вів проти Камо та його товаришів.
Сон зморив Сето. Даремно він боровся з дрімотою, час від часу струшував головою і інстинктивно тягнувся до портфеля, що лежав під головою. Та ні, турбуватися немає причин: портфель на місці… Зрештою, як можна здогадатися сторонній людині, що в портфелі лежать гроші?..
Раптом Сето відчув, що в нього з-під голови мінним і швидким рухом вихопили портфель.
Сето схопився.
— Украли, вкрали!.. — відчайдушно закричав він.
— Хто вкрав? Що?.. — перепитували сонні пасажири і злякано схоплювалися з своїх місць.
Злодій тимчасом добрався до виходу з вагона і повис на поручнях, не наважуючись вистрибнути.
Хтось вибіг із сусіднього вагона, закричав:
— Ось злодій! Я впіймав злодія!..
Але похвальба була марною: злодій на повному ходу сплигнув з поїзда і, пірнувши в нічну пітьму, зник…
Очі Сето запухли і були червоні, коли, приїхавши в Тбілісі, він увійшов до квартири свого дядька Арута.
Столяр Арут радісно зустрів племінника і дуже засмутився, почувши його розповідь про випадок у поїзді.
— Ну, що зробиш! Що було — минуло. Гроші я постараюсь дістати, купиш собі, що треба, відвезеш.
Колгосп зі мною потім розрахується, — спробував він розвеселити Сето.
— Я в село більше не повернусь, — розплакався хлопець.
— Тобто як «не повернусь»? Не залишишся ж ти тут!
— Не повернусь! Хто повірить, що мене обікрали?
— Чому не повірять? Хіба в поїзді акта не склали?
— Склали, він зі мною… Але ж ти, дядьку, не знаєш усього. Я в колгоспі не користувався довір’ям. А зараз вони довірили мені колгоспні гроші… Що ж, виходить, вірно про мене майже всі говорили: «Сето непоправний. Сето — розбійник…» — І він гірко заридав.
Дядько Арут так і не зрозумів, чому Сето не можна повернутися в село.
Неспокійно спав Сето цієї ночі. З боку на бік перевертався він на ліжку, тяжко зітхав.
Думки оберталися весь час навколо такого раптового нещастя, яке сталося з ним: як бути, що зробити, щоб поновити своє добре ім’я, здобуте з такими великими труднощами?