Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Камо замислився.
— Дідусю, — спитав Армен, — чому ж ти нам не сказав, що там є вода на самій вершині? Ану, ходімо розкажемо про це озеро товаришу Ашоту.
Взявши попід руки діда, хлопчики повели його в село. Геологи ще спали.
Прихід таких ранніх відвідувачів насторожив Ашота Гаспаряна.
— Що сталося? — зірвався він з постелі.
— Воду знайшли, але дуже далеко — на вершині гори, — сказав Камо.
— Ну, дідусю, розкажи нам про цю воду з усіма подробицями, — попросив геолог.
— А що мені казати, синку? — ласкаво глянув дід на Ашота. — Далеко воно, те озеро, майже на вершині Далі-Дагу. В хмарах загубилось, холодно там. А які там квіти! Краси невимовної… Коли мій покійний кум Мукел був пастухом, погнав він якось овець на вершину Далі-Дагу, до цього озера. «Нехай, — каже, — цієї безсмертної травички покуштують, живої води поп’ють — довше житимуть». Воду в цьому озері діди наші «живою водою» називали. Казали, ніби життя прибуде, якщо нап’єшся… Ну, пригнав він овець, а вони, неспокійні, розбрелися по всьому лузі — ніяк не збере… Розсердився на них кум Мукел. Узяв свою дубову палицю та як кине на них. А палиця в нього важка була, кизилова, з залізним кінцем. Попала вона не в овець, а в озеро і потонула. Шкода стало кумові Мукелу своєї палиці, та що вдієш… А через кілька днів приносить раптом її сусід Акоп. «Акоп, — каже кум Мукел, — де ти її знайшов?» І що ж, ви думаєте, відповів Акоп? «На озері Гіллі,— каже, — знайшов». — «Як же це так?» — «Та так: впіймав у озері».
Геолог замислився.
— Це казка… Палиця під землею такого шляху не зробить. Десь застряла б. Але тут щось є, треба розслідувати. Знаєш що, дідусю, давай підемо на гору, можливо, ми й відкриємо таємницю твого кам’яного вішапа, — сказав він і почав одягатись.
— Ех, синку, — зітхнув дід, — скільки разів у минулі роки страждали ми від посухи, скільки разів вигоряли поля і народ помирав з голоду, а хто міг — тікав звідси! А ми самі хіба не шукали виходу? Шукали, та не знайшли…
— То було раніш, а ми, можливо, знайдемо, — запально промовив Камо.
— Ну, що ж, — погодився дід, — ходімо, хоч не буде з цього пуття. Зате я вам покажу гірських баранів. Мало того, що ви про них в книжках читали, своїми очима треба поглянути. Тоді у вас в голові дещо й залишиться. Ну, ходімо! — і старий мисливець підвівся з місця.
День пишно розгорявся.
Біля ферми хлопчики зустріли Сето. Він покірно і охоче виконував розпорядження Асмік — носив на плечах із складу корм для пташенят, чистив приміщення ферми і взагалі робив усе, що наказувала Асмік.
Грикор, зазираючи з-за огорожі, жартував з Асмік:
— Плюнь ти на цих паршивих курчат. Хіба не краще бджіл розводити? Прийди на мою ферму побачиш, який у мене мед чистий.
— Відійди від огорожі, не дратуй Асмік, бо й другу ногу тобі переламаю! — кричав на Грикора Сето, точнісінько так, як недавно дід Асатур кричав на нього.
— Сето, адже ти син рибалки? — спитав його Камо.
— Так, а що?
— Тому й питаю. Адже ти добре вмієш плавати і пірнати?
— Зі мною рибі не зрівнятися, — похвалився Сето. — Ти ж бачив, навіщо питаєш?
Камо поклав йому руку на плече.
— Тоді іди додому, візьми харчів, личаки надінь, бо на гору підемо.
Сето радісний побіг додому.
— Почекайте з півгодини, у мене є одна серйозна справа, — сказав Армен і теж побіг.
Розшукавши голову колгоспу Баграта, він довго з ним розмовляв. Про що — невідомо. Проте внаслідок цієї розмови рахівник Месроп дістав розпорядження, яке викликало з нього велике незадоволення:
— А як же оформити? Рахівник повинен знати, для якої мети виписується те чи інше зі складу.
Цього разу Месроп мав рацію. Та Армен знав, що, навіть діставши необхідне роз’яснення, рахівник буде заперечувати — так не любила ця людина юних новаторів…
— Про мету ти дізнаєшся потім. Учений наш не хоче відкривати своєї таємниці,— сказав голова, посміхаючись. — Я гадаю, що наші юні натуралісти заслуговують на довір’я настільки, що ми можемо відпустити їм п’ятнадцять літрів гасу, поки що не питаючи, для чого це їм треба.
На складі Арменові видали п’ять скляних трилітрових бутлів з гасом.
Переливши гас у свої бутлі і старанно їх закупоривши, Армен повернувся до товаришів.
— Нехай кожний з вас візьме дома по одному старому мішку і прийде до колгоспного складу, наказав він і побіг до Арама Акопяна.
Хлопці чекали Армеиа з мішками, здивовано переглядаючись.
— Ну, чого ви дивуєтесь? Хіба незрозуміло? Баграт на дорогу харчів нам відпускає! — зрадів Грикор. — Ми ж в експедицію вирушаємо. — І разом з усіма поспішив до колгоспного складу.