Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
— Гадаю, що так. Має вистачити і для офісу, і для тимчасових квартир співробітників.
— До речі, про квартири, — зауважив Константинідіс. — Пентхаус будівлі складається з чотирьох фешенебельних квартир з окремими ліфтами, одна з яких, за правилами банку, надається в користування голові правління та його родині. Проте ми там не мешкаємо — віддаємо перевагу нашому заміському маєтку. Хіба що мій менший син іноді влаштовує молодіжні вечірки — але він якось обійдеться, якщо ви виявите мені честь, замешкавши в цій квартирі.
Подумавши про Елі з Ліною, я згідно кивнув:
— Дякую, пане голово, з задоволенням приймаю вашу пропозицію. Тільки за однієї умови: я сплачуватиму її оренду за весь час мого проживання.
Вперше за весь час Константинідіс по-справжньому посміхнувся:
— Ну, а гроші за оренду отримає банк, чий контрольний пакет належить вам.
4
Нарада міністра фінансів з керівниками зацікавлених банків тривала майже три години, і наприкінці в мене розпухла голова від специфічних термінів, що ними фінансисти щедро приперчували свою розмову. Я зміг відстежувати, та й то лише з п’ятого на десяте, основний напрям обговорення, а конкретні деталі проходили повз моє розуміння.
На щастя, розбиратися в усіх тонкощах справи від мене й не вимагалося. Головне я сказав на самому початку наради: довів до відома запрошених банкірів, що насправді всі рахунки та пакети акцій належать планеті, назву якої ми поки не розголошуємо і яка досі уникала контакту з рештою людства. Всі закодонні активи нашої планети перебувають у розпорядженні мого батька, оскільки він є її верховним правителем — імператором, а я виступаю його повноважним представником на Вавілоні. Мета моєї місії полягає в тому, щоб упорядкувати згадані активи в зв’язку з виходом нашої планети на міжнародну арену і використати їх частину для зміцнення обороноздатності наших Збройних Сил.
Моя заява викликала у присутніх неприховане полегшення. Хоча в своєму бізнесі вони дотримувались принципу „гроші не пахнуть“, їх дуже потішила та обставина, що контрольними пакетами акції їхніх установ володіє не якесь міжпланетне кримінальне угруповання, а цілком легальний, хай і недемократичний, планетарний уряд.
А на мене банкіри стали позирати ще з більшою повагою. По-перше, я в своєму виступі не розтлумачив їм, що, попри титул мого батька, у нас не монархія, а лише диктатура, тому вони вирішили, що я принц і, можливо, наступник престолу. По-друге, хоча їхні банки й раніше мали справу з монархами та диктаторами, ще ніхто з них не володів активами, що в кілька разів перевищували внутрішній валовий продукт деяких, далеко не останніх планет людського співтовариства.
Нарада завершилася цілковитою згодою з усіх принципових питань, а тому вже відзавтра у нас були розв’язані руки для активних дій. Коли запрошені керівники банків розійшлися і в кабінеті з Константинідісом залишились тільки я та міністр фінансів, голова правління промовив:
— Можливо, я виявляю зайву цікавість, панове. Але робити припущення собі не заборониш, вони виникають у мене попри моє власне бажання. І, гадаю, не лише в мене — я певен, що дехто з наших гостей думав про те ж саме. Тому вважаю за необхідне поділитися з вами деякими своїми міркуваннями.
Ми нічого не сказали, а мовчки чекали на продовження.
— На Вавілоні комерційна таємниця піднесена в ранг культу, — вів далі Константинідіс. — А річний грошовий обіг у нас такий значний, що порівняно з ним усі ваші активи — лише крапля в морі. Але, — тут він підняв пальця, — дуже велика крапля. Якби ваш уряд заробив ці кошти традиційною торгівлею, це не пройшло б непоміченим. Інша річ — наркотики або секретні нанотехнології. Проте мені важко в це віриться. Є правдоподібніший з моєї точки зору варіант — ендокринол. Обізнаним людям давно відомо, що лабораторія „Ю. Л. Кемікел“ нічого не виробляє, а лише реалізує готову продукцію, проте канали її надходження досі залишаються таємницею. Якщо зробити два припущення — перше: собівартість ендокринолу невелика і складає незначний відсоток від оптової ціни; друге: обсяги його продажу на порядок більші, ніж прийнято вважати, — тоді й набігають усі ваші трильйони… Але це так, робоча гіпотеза.