Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
У вестибюлі банку космічні піхотинці з Вінтерсом здали свою зброю, і нас пропустили в простору операційну залу, де в розпал робочого дня було на диво спокійно й малолюдно. Тут обслуговували лише крупних клієнтів; дрібні та середні вкладники зазвичай користувалися електронним доступом до своїх рахунків через планетарну міжбанківську мережу.
Біля однієї з кас поважний на вигляд пан середнього віку викладав з туго напханого кейсу пачки таукитянських купюр по тисячі ескудо. Не виключено, що цей чоловік був чесним мільйонером, проте з такою ж імовірністю він міг виявитися грабіжником-утікачем з Тау IV або нечистим на руку державним службовцем. Також він міг бути торгівцем наркотиками, контрактним убивцею, викрадачем дітей, шантажистом — словом, ким завгодно. Вавілонців не цікавило, як він здобув гроші за межами їхньої планети; головне, що вони в нього були. Тут він міг вільно витрачати їх і жити в розкошах, не побоюючись карного переслідування — звичайно, поки не скоїть злочину вже на самому Вавілоні…
На мені та моїх людях були мундири — ми лише зняли іменні планки та нарукавні емблеми, що вказували на приналежність до Збройних Сил Ютланда. Я вирішив не вдаватися до наївного маскування, передягаючись у цивільне. По-перше, на обличчях піхотинців було буквально написано, що вони ніякі не охоронці, а вишколені солдати. А по-друге, людина у військовій формі має набагато солідніший вигляд — що при моїй молодості було зовсім не зайвим.
Коли я неквапно рушив через залу, прямуючи до чергового адміністратора, той одразу звернув на мене увагу — не в останню чергу завдяки моєму мундирові флотського капітана, — і до того моменту, коли я підійшов, встиг звільнитися, перепоручивши клієнта, з яким саме розмовляв, своєму помічникові.
— Чим можу служити, капітане? — чемно запитав він.
Передовсім я прочитав його ім’я на бейджі: „С. Азеракіс“.
— У вашому банку, пане Азеракіс, я маю певні активи. З доступом за генетичним кодом.
Адміністратор став ще запопадливішим.
— Вельми завбачливо з вашого боку, капітане. Бажаєте провести аналіз ДНК?
— Якраз тому я тут.
Адміністратор підвівся й вийшов з-за своєї стійки.
— Прошу зі мною, капітане.
Ми вдвох пройшли на другий поверх, де знаходилася генетична лабораторія. Вільямсові й піхотинцям я наказав залишатися в залі, запевнивши їх, що в банку ми як у фортеці і мені нічого не загрожує. Азеракісу мої слова дуже сподобались. Утім, це була щира правда.
Генетична лабораторія була невелика, але з найсучаснішим обладнанням. Її єдиний співробітник взяв у мене пробу крові, упродовж п’яти хвилин провів аналізи й записав отриману формулу ДНК на лазерний міні-диск. Коли він збирався опломбувати його, я сказав:
— Стривайте, панове, це ще не все. — Я видобув з кишені інший диск. — Рахунки відкрив мій батько, з правом необмеженого доступу для своїх дітей. Тут записано його генетичний код.
Лаборант ввів у комп’ютер надану мною інформацію і майже миттєво одержав висновок, що я є біологічним сином особи, чию формулу ДНК щойно надав. Обидва генетичні коди разом з результатом їх порівняльного аналізу було переписано на окремий диск, лаборант помістив його в прозорий герметичний футляр, опломбував і передав Азеракісу.
Коли ми залишили лабораторію, адміністратор запитав:
— Отже, що ви хочете робити з вашими рахунками?
Я ввічливо і водночас наполегливо промовив:
— Перепрошую, пане Азеракіс, але в подальшому я волів би мати справу з вашим начальником.
— З головним менеджером операційного відділу?
Я похитав головою:
— Вище.
— З директором?
Я знову похитав головою. Очі адміністратора округлилися.
— Хочете сказати…
— Так, — значуще кивнув я. — Мені потрібен голова правління.
Азеракіс поринув у глибокі роздуми. Я поставив його перед складною дилемою: з одного боку, клієнт завжди правий; а з іншого — клієнтова правота таки мала свої межі, які визначалися його суспільним становищем або розмірами статку. Азеракіс не знав мене, але здогадувався, що я не простий клієнт, і дуже побоювався припуститися помилки…
Після хвилинного мовчання адміністратор запитав:
— Капітане, ви впевнені, що ваша справа зацікавить голову правління?