Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
— З цим трохи зачекаємо, — сказав я. — А поки зробіть запит до планетарного депозитарію.
Голова правління кивнув:
— Так я й думав.
Відповідь з депозитарію не змусила себе довго чекати. Коли вона надійшла, Константинідіс уважно вивчив отримані сертифікати на володіння акціями і повільно похитав головою.
— Я давно підозрював, що хтось намагається прибрати „Аркадію“ до рук, обережно скуповуючи наші акції. Але не припускав, що справа дійшла вже до контрольного пакету… — Він підвів погляд і запитливо подивився на мене. — Отже, пане Шнайдере, які будуть ваші розпорядження? Тобто, розпорядження вашого батька.
— Насамперед, — запевнив я, — ми не збираємося втручатись у політику банку — ані в кадрову, ані у фінансово-кредитну. Немає сенсу міняти те, що й так працює бездоганно. Ми потребуємо лише вашого сприяння у проведенні серії цілком легальних операцій. Але про це згодом. Зараз продовжимо вже розпочате. З якими банками ви маєте угоди про довірче представлення клієнтів?
— Ну, певна річ, з усіма з Великої Вавілонської Двадцятки. І з цілою низкою менших банків.
— Гаразд. Займемося поки Двадцяткою.
— І рахунки, і депозитарій?
— Так.
Екран знову заполонили цифри. Рахунки, рахунки, рахунки, слідом за ними йшов підсумковий баланс — сума, що приголомшила навіть мене, хоч я й очікував її побачити, а на десерт — сертифікати акцій.
Константинідіс уже перестав удавати незворушність, відкинувся на спинку крісла, розстебнув верхній гудзик сорочки, щоб вільніше дихалося, і витер серветкою спітнілого лоба.
— Шість банків… Шість із Великої Двадцятки! Ніколи б не подумав, що таке можливо. Не надто помилюсь, якщо скажу, що ви з вашим батьком — найбагатша родина у людському всесвіті.
„Цікаво,“ — подумав я відсторонено, — „за кого він нас має? За піратів? Работоргівців? Чи, може, очільників Вегіанського наркокартелю?…“
Завислу в кабінеті тишу зненацька розірвав зумер інтеркому. Костантинідіс узяв слухавку, сказав щось грецькою, потім десь півхвилини уважно слухав, а тоді (мабуть, із ввічливості до мене) відповів англійською:
— Так, я цього чекав. Перекажіть панові Сато, що я саме розмовляю з клієнтом, який його так цікавить. Коли звільнюся, негайно йому передзвоню. До речі, він не єдиний, хто спробує зв’язатися зі мною найближчим часом… Атож, відповідного рангу… Скажіть їм те саме, що й панові Сато… І ще одне. Від мого імені попросіть їх зберігати спокій і не вживати ніяких заходів. Це не кінець світу. Схоже, ми маємо справу з розважливими людьми, які не менше за нас зацікавлені в стабільності фінансового ринку… Так, так, дослівно.
Константинідіс поклав слухавку й зауважив:
— Ви розворушили осине гніздо. Це був генеральний директор банківської групи „Міцуї-Вавілон“.
— Так, я зрозумів. Гадаю, що представникам усіх зацікавлених сторін варто зібратися разом і обговорити ситуацію.
— Гарна ідея. Це побажання чи розпорядження?
— Побажання, звичайно.
Губи Константинідіс вигнулись у слабкій подобі посмішки.
— Ще б пак, побажання клієнта і найбільшого акціонера в одній особі. Це важко проігнорувати. На коли призначити зустріч? Ви особисто проведете нараду?
— Щодо часу, домовтеся на вечір. Не раніше дев’ятої. Якщо вони не погодяться то завтра на ранок.
— Погодяться, будьте певні. Інакше вночі ніхто з них не стулить очей. Але дозвольте запитати, чому так пізно?
— Бо на нараді я буду лише спостерігачем, — пояснив я. — Якщо чесно, то я кепсько орієнтуюся в фінансах. Наші інтереси представлятиме… е-е… наш головний бухгалтер. Хоча зазвичай ми називаємо його міністром фінансів.
Мій співрозмовник цілком серйозно кивнув:
— С вашими статками потрібен саме міністр фінансів. То він прибуде лише ввечері?
— Так. Зараз він з помічниками і… ще з деякими людьми, які знадобляться нам у подальшій роботі, перебуває на моєму кораблі.
Я вже подумки примірявся, як завести розмову про штаб-квартиру, але Константинідіс випередив мене:
— Можу припустити, що вам знадобиться офіс.
— Не завадить. Власне, ми маємо на Вавілоні деяку нерухомість, але зараз воліли б працювати в безпосередньому контакті з вашою установою. — А про себе я додав: і бути надійно захищеними від усіх можливих неприємностей.
Судячи з виразу обличчя, Константинідіс подумав про те ж саме.
— Це не проблема, пане Шнайдер. Наш банк володіє всією цією будівлею, проте ми займаємо лише перші двадцять шість поверхів, а решту здаємо різним фірмам. Як і всюди, у нас є вільна площа — орендна платня висока, але знижувати її для нас збитково. Я віддам необхідні розпорядження, і до вечора для вас підготують два порожні поверхи — двадцять сьомий і двадцять восьмий. Цього досить?