Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Передавши командування старпому Куперу і вже вкотре повторивши йому свої інструкції, я залишив борт корабля в супроводі лейтенанта Вінтерса і п’яти космічних піхотинців. Ще перед відльотом, обговорюючи з батьком план дій, ми вирішили, що першу висадку на Вавілон слід здійснити в мінімальному складі, невеликою мобільною групою, здатною діяти швидко і злагоджено. На цьому етапі я не потребував ні фінансистів, ні спеціалістів з кораблів та озброєння, не представників Кадрового управління ВКС. Наразі моя задача полягала в тому, щоб забезпечити нас надійною штаб-квартирою на планеті, створити всі умови для ефективної роботи.
Я відчував певний неспокій, залишаючи Елі й Ліну на кораблі. Жодних об’єктивних причин для цього не було, просто мені не хотілося розлучатися з ними навіть на кілька годин. Але поки що вони перебували в більшій безпеці на „Оріоні“, який у разі нападу міг здійснити екстрене занурення прямо з ангару. Власне, таке розпорядження я й залишив.
На пропускному пункті митників не було — такої служби на Вавілоні взагалі не існувало; зате нам належало пройти іміграційний контроль. Перше, про що нас запитав чиновник, були паспорти. На це я відповів:
— Ми б воліли скористатися вашими гостьовими посвідками.
Чиновник мовчки кивнув — питання було вичерпано — і передав нам бланки в’їзних анкет. Вони містили мінімум пунктів, і лише один з них, про керування транспортними засобами, мав застереження, що надання хибної інформації тягне за собою адміністративну й карну відповідальність.
Як і було домовлено ще перед висадкою, ми заповнили всі поля в анкетах, за винятком громадянства, де поставили прочерк. Чиновника це нітрохи не стурбувало і він без будь-яких коментарів прийняв наші анкети. Відтак нас сфотографували, зняли біометричні дані й оперативно оформили посвідчення особи. Потім чиновник запитав:
— Водійські права теж виписувати?
— Так, — сказав я. — Усім сімом. І по всім вказаним видам транспорту.
Чиновник взявся до справи, а молода дівчина-піхотинець, рядова Снел, тихо поцікавилась у лейтенанта Вінтерса, на якій підставі нам видають права.
— Як це на якій? — здивувався Вінтерс. — На підставі наших анкетних даних.
— Але ж ми могли збрехати.
— А ви збрехали?
— Ні, сер.
— Тоді в чому проблема? От якби ви збрехали, а потім виявилося, що ви, наприклад, не вмієте керувати флаєром, то з вас стягнули б чималий штраф. Або навіть посадовили б до в’язниці — від трьох до шести місяців.
Снел лише розгублено похитала головою.
Чиновник видав нам водійські права і поставив чергове запитання:
— Дозвіл на носіння зброї?
— Безумовно, — кивнув я.
Незабаром ми отримали й ці документи. Я розрахувався за послуги готівкою в місцевій валюті, яку ми в достатній кількості привезли з собою, а понад це додав пристойну суму як винагороду за швидку та якісну роботу. На Вавілоні навіть антикорупційне законодавство було вельми своєрідне. Державним чиновникам не заборонялося приймати додаткову винагороду за легальні послуги вже після їх надання, але суворо каралася найменша спроба вимагати таку винагороду наперед.
Задоволений чиновник жестом запросив мене відійти вбік. Я погодився і вже на ходу дав знак Вінтерсові, що все гаразд.
— Капітане Шнайдер, — промовив чиновник. — Гадаю, вам варто знати, що особа з вашими біометричними даними перебуває в міжпланетному розшуку під іменем Александр Вільчинський.
— Ага… — Що ж, цього слід було чекати. — І за яким звинуваченням?
— Звинувачень немає. Просто ви… тобто, згадана особа значиться в списку команди зниклого безвісти фрегата „Маріана“, що належить Ериданській Астроекспедиції. Гм-м. Маю надію, що ваш корабель — це не той зниклий фрегат?
Вавілонська влада погоджувалась на видачу злочинця лише у двох випадках — якщо він прибув на викраденому кораблі або привіз з собою заручників.
— Будьте певні, — відповів я, — фрегат ніяк не можна переробити на корвет. Це неможливо в принципі.
— Ну, тоді немає проблем, — сказав чиновник.
Я поклав йому в долоню ще одну банкноту в тисячу вавілонських лір.
— Все одно дякую за інформацію.
— Дрібниці, сер. Ласкаво прошу на Вавілон.
2
Пройшовши іміграційний контроль, ми стали повноправними гостями планети. У транспортному бюро я орендував шатл, на якому ми здійснили переліт з орбітальної станції в аеропорт міста Бусарда, а там взяли напрокат броньований автомобіль і проїхали в діловий центр, де серед сотні хмарочосів із склопластику та синтебетону знаходилася шістдесятиповерхова будівля головного офісу банку „Аркадія“ — однієї з найбільших банківських установ Вавілона.