Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
— Я це гарантую.
Нарешті він зважився, дістав телефон і заговорив грецькою. Я не знав цієї мови, проте по тону Азеракіса здогадався, що спочатку він розмовляв з секретарем, а потім, коли його голос став украй шанобливим, навіть улесливим, — з головою правління.
Розмова тривала недовго. Азеракіс повернув телефон до кишені й сказав:
— Пан Константинідіс згоден зумтрітися з вами, капітане. — І з легким зітханням додав: — Сподіваюсь, я прийняв правильне рішення.
3
Пан Костас Константинідіс був одинадцятим представником давньої банківської династії, що незмінно очолювала банк „Аркадія“ від самого моменту його заснування. Початково цей банк було створено для потреб грецької громади Вавілона, але з плином часу масштаби його діяльності вийшли за вузькоетнічні рамки, і ось уже сотню років він міцно утримувався в п’ятірці найбільших вавілонських банків. Проте деякі його традиції залишалися незмінними: дарма що сім’я Константинідісів уже давно не володіла ні контрольним, ні принаймні блокуючим пакетом акцій, посада голови правління банку, як і раніше, переходила від батька до сина (або від діда до онука), і ще ніхто не намагався замахнутися на родинне наступництво, а при наймі нових службовців досі віддавали перевагу грекам.
У швидкісному ліфті ми з Азеракісом піднеслися на двадцять шостий поверх будівлі, проминули розкішну приймальню і пройшли в ще розкішніший кабінет з довгим столом, на чолі якого велично, мов на троні, сидів у широкому шкіряному кріслі чоловік років шістдесяти, чиє обличяя було мені добре знайоме за фотографіями та відеозаписами з наданого батьком досьє.
Константинідіс привітався зі мною й запропонував сідати. Тонучи ногами в пухнастому килимі, я підійшов до вказаного крісла і присів. Тим часом адміністратор передав своєму босові диск з генетичними кодами і, ввічливо вклонившись нам обом, позадкував до дверей. Коли він вийшов, голова правління заговорив:
— Пан Азеракіс повідомив мені про ваше бажання, щоб я особисто зайнявся вашими справами, капітане.
Останнє слово він промовив зі слабкою, ледь відчутною запитливою інтонацією, делікатно залишаючи за мною вибір — або зробити вигляд, що я нічого не помітив, і залишатися просто капітаном, або відповісти на невисловлене запитання. Я обрав останнє:
— Капітан Шнайдер. Александр Шнайдер.
— Дуже поширене прізвище. Німецькою означає „кравець“ — так у давнину називали людей, які вручну шили одяг.
— Щось на зразок теперішніх кутюр’є, — зауважив я для підтримання розмови.
— Не зовсім так. У наш час одяг від кутюр’є — розкіш для ідіотів. Ніхто при здоровому глузді не сплачуватиме за костюм десятки тисяч лір, коли майже такий самий можна придбати всього лиш за сотню-півтори в магазині готового вбрання або замовити в автоматичному ательє. Ну, хіба що подурілі з жиру багатії, яким ніде подіти свої гроші… — Константинідіс ніби мимохідь змахнув невидиму порошинку зі свого піджака явно ручного пошиву, потім узяв футляр з диском, перевірив цілісність пломби, перш ніж зламати її, і вставив диск на зчитування. — Але раніше, ще в далеку доіндустріальну добу, весь одяг шили винятково руками. Тому на світі так багато Шнайдерів, Тейлорів, Састрів, Портнових, Кравчуків… Гм. Одначе у вас ериданський акцент, що надає вашому прізвищу — скажемо так — особливого звучання. Я, знаєте, ще з молодості цікавлюся міжнародною політикою.
Кажучи це, Константинідіс одночасно проводив маніпуляції з комп’ютерною консоллю. Нарешті він отримав результати.
— Так, так… Цікаво. Навіть вражаюче… Ох, вибачте! — похопився він. — Ви ж нічого не бачите. Прошу.
Наступної миті переді мною ввімкнувся екран, і я побачив цифри — номера рахунків, дати відкриття, початкові внески, подальші операції, баланс на поточний момент. Сторінка змінялася сторінкою, за рахунками в головному банку йшли його філії, потім кореспондентські рахунки в інших банках — як на Вавілоні, так і за його межами. І, нарешті, загальний підсумок.
— Неймовірно, — прокоментував Константинідіс, зберігаючи позірну незворушність. — Все життя займаюся цим бізнесом, але мене не перестає дивувати наша банківська система, яка зберігає таємницю вкладів не лише від сторонніх, а й навіть від вищого керівництва самих банків. Виявляється, ви наш найбільший клієнт.
— Власне, це гроші мого батька, — зробив я уточнення. — А я лише його представник.
— Проте, згідно з умовами вкладів, ви маєте повне право розпоряджатися ними на свій розсуд. Мушу зізнатися, пане Шнайдер, попервах я подумав — хоча мене це не стосується, — що ви син того самого адмірала Шнайдера. Але всі рахунки відкриті через шість років після його смерті… Та повернімося до наших справ. Які операції ви хочете провести?