Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Я пирхнув:
— Ще б пак! Заркон — планета з відсталою космічною технологією. Звичайно, не такою відсталою, як у Ютланда, але ж ми й не намагаємося будувати міжзоряні кораблі, лише ремонтуємо й модернізуємо їх. Не думаю, що міністра зацікавлять ці інвалідні пташки. Навіть найкращі катери не пристосовані до безперервного перельоту на тисячу вісімсот світлових років. А цим у дорозі знадобиться як мінімум десяток профілактичних зупинок — забагато мороки. Що далі?
— Власне, це все, що я встигла знайти при побіжному знайомстві з тутешнім ринком. Ну, якщо не враховувати потриманих кораблів, таких хоч греблю гати. Але кожен з них треба ретельно перевіряти, бо інакше ризикуєш придбати летючий мотлох. — Прайс трохи помовчала. — Правда, є ще один корабель, але це… гм, це лише мрія ідіота.
— А саме?
— Ударний авіаносець. Новий-новісінький. З надзвичайними технічними характеристиками. Страшенно наворочений. Побудований лише півроку тому на Брешійській корабельні на замовлення Космофлоту Республіки Фудзі. За умовами контракту, доправлений у локальний простір Вавілона і тут застряг, оскільки фудзійський уряд виявився нездатним виконати всі фінансові зобов’язання. Брешійці збираються виставити його на аукціон.
Я похитав головою:
— Нам це не підходить. Як і десантні транспорти, авіаносці є суто наступальними кораблям. Для оборони вони не годяться — набагато зручніше, дешевше й безпечніше тримати авіацію на наземних аеродромах. А напад на інші планети нашою військовою доктриною поки не передбачено.
— Я розумію, шкіпе, все розумію. Просто… — Вона замріяно всміхнулася. — Хіба не можна пофантазувати? У нас дуже пристойний флот, але немає жодного авіаносця. Якось навіть несолідно. Про десантні транспорти я не шкодую, це просто потворні бляшанки для перевезення армійських дивізій. А от авіаносці — прекрасні й величні. Я багато разів переглядала відеозаписи, як з борту авіаносців стартують в атмосферу літаки. Захопливе видовище!
„Схиблене на війні дівчисько,“ — поставив я остаточний діагноз, грунтований на чотиримісячному досвіді спільної служби. — „Справжня фанатка…“
— Не дай нам бог спостерігати це видовище з орбіти Ютланда, — остудив я її запал.
Прайс стиха зітхнула:
— Це вже точно. — Вона рішуче вимкнула термінал і, затуливши рота долонею, позіхнула. — Мабуть, мені час на бокову. І тобі, шкіпе, раджу — ти на ногах уже двадцять годин. А завтра буде новий день і багато роботи.
— Твоя правда, — погодився я. — До речі, Кортні. Якщо хочеш, можеш переселитися до нашої квартири нагорі. Місця там удосталь, а тут трохи затісно.
Прайс допитливо поглянула на мене:
— Це як розуміти? Збираєшся перетворити своє тріо на квартет?
Я не одразу збагнув, про що вона каже. А коли до мене дійшло, розгубився.
— Ні, що ти! Я навіть… навіть не думав про це. Просто запропонував… суто по-дружньому.
Вона збентежилася.
— Даруй, я не хотіла. Якось само по собі зірвалося з язика. Як уявила, що можуть подумати наші… ну й бовкнула.
— Невже вони б так і подумали? — здивувався я.
Кортні стенула пллечима.
— Ставлю сто проти одного. Тому краще ночуватиму тут. Щоб не давати приводу.
5
Ліфт привіз мене прямісінько до передпокою квартири на горішньому проверсі. Коли я вийшов з кабіни, двоє космічних піхотинців, що стояли на посту, виструнчились. Я привітався з ними і пройшов до просторої, розкішно обставленої вітальні, стилізованої під великосвітський салон з якого-небудь історичного фільму про минуле тисячоліття. Найбільше вражали мою уяву дві величезні люстри з доброю тисячею блискітливих брильянтових підвісок. Добре що решта кімнат мали цілком сучасний вигляд — щоправда, за розкошами мало чим поступалися вітальні.
З цією бісовою квартирою я вскочив у неабияку халепу, надто ж після того, як її відмовилися розділити зі мною троє інших керівників нашої місії. Проте відступатися було вже запізно — це не відповідало б тій ролі, яку я мусив грати. Інструктуючи мене перед завданням, батько особливо наголосив на тому, що я маю зображати справжнього імператорського синка, який лише на словах заявляє про всенародну власність на гроші та акції, а насправді вважає їх родинним надбанням. У цьому разі банкіри, дізнавшись про майбутню агресію проти Ютланда, не стануть панікувати, бо будуть певними, що за будь-якого результату війни наші рахунки і, особливо, пакети акцій не змінять власника. Чесно кажучи, так воно й було — проте я намагався не думати про можливу поразку та її наслідки…