Вибрані твори в двох томах. Том 1

Зорі, зорі, ви неначе очі тих, що впали за коханий край!

ЗIV. 1948

АСКОЛЬДОВА МОГИЛА

Унизу Дніпрові хвилі плачуть на зорі.

На Аскольдовій могилі 50 сплять богатирі.

Полягло їх тут немало. Щось туманить зір... Сплять герої і з Уралу, і з Кавказьких гір.

Росіяни і грузини в сумі тишини.

З ними поруч України вірні сплять сини.

Це ж вони ішли на грози вражих батарей.

Ронять квіти роси-сльози в траурі алей.

1 хмарини срібнокрилі тануть угорі.

На Аскольдовій могилі сплять богатирі.

4. VI. 1948

Садів рум’яний цвіт обсипався духмяно, бредуть кудись вітри по скошеній траві.

На тебе я дивлюсь, од щастя серце в’яне, й любов, все та ж любов шумить в моїй крові...

Я знаю, прийдуть дні і станеш ти старою, в очах коханих синь навіки одсія, і зігнеться твій стан... Це ж буде і зо мною, але любить тебе не перестану я.

12. VII. 1948

* * *

Спокоєм повиті сплять простори нив, і свічки в блакиті вечір засвітив.

Щось шепоче вітер, спить в ставку вода, і в вікно розкрите місяць загляда.

14. VI. 1948

Уже достигли полуниці, росу вечірню трави п’ють, і в ароматі медуниці хрущі шевченківські гудуть.

Нема співця, о ні, він з нами, його пісні, його любов.

Його це місяць над садами у сяйві тихому зійшов.

І все здається, я клянуся, крізь сяйво місячне бліде до мене рідний, добровусий Тарас Григорович іде...

14.VI. 1948

Опадав черемхи цвіт. їй було сімнадцять літ. Всі дивилися на неї, як проходила вона, як проходила жадана, синьоока і рум’яна, в білім платті, як весна.

їй співали в небі птиці, усміхалися зірниці, і гостріше пахли квіти і дивились їй

услід...

А коли її я вбачив, весь прозорий став неначе, і з кохання я, мов захід,

я, мов захід той, поблід...

Пролетіли довгі роки,

з шахт і темних, і глибоких в бурі вийшов я на світ.

І вона мене зустріла, наче птиця білокрила, їй тоді було за двадцять, вже було

за двадцять літ.

Опадав черемхи цвіт, десь гармат лунав привіт, і вставали над полями грізні віяла заграв.

Вудила не гризли коні, ми прощались на пероні, я вузькі твої долоні все до серця притуляв.

Знов зустрілись ми з тобою, після бурі, після бою, і дорогою одною ми йдемо сімнадцять літ, і немає щастю краю... Я той день благословляю, день, коли в садах розмаю опадав черемхи цвіт. 16. VI. 1948

* * *

Ніяк од щастя не засну я, мов гори впали з пліч.

А небо зорями гаптує червнева ніч.

І тихий місяць у сіянні над яворами вже зійшов.

0 скільки музики в мовчанні, коли любов!

21. VI. 1948

* * *

Вечір над рікою.

Тихий дощ немов срібною ходою по траві пройшов.

Це роса. Мов з неба райдуга звиса.

1 на віях в тебе, може, теж роса.

25. VI. 1948

У тиху вечірню годину по стежці немов я іду, де в мокрому листі малину ми рвали з тобою в саду.

Пташки нас піснями вітали, жоржини для нас лиш цвіли. Серця ще тривоги не знали, ми юні й щасливі були.

Оркестру гриміли десь труби, мов кликали в дальні краї...