Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
1941
ПІД НЕБОМ БАШКИРІЇ
Бузкове Башкири' небо, жовтнева роса на стерні.
Не треба, мій друже, не треба напоювать сумом пісні.
На захід, неначе крізь ґрати, біжить затуманений шлях.
Замовкнуть криваві гармати, й розквітне Вітчизна в піснях...
На хустку твою малинову упало проміння зорі.
Ми хвилі побачимо знову, де Лавра стоїть на горі.
Розкинеться місто привітне, і серце заб’ється, мов птах, огнями Хрещатик розквітне в твоїх неповторних очах.
1941
ДАЛЕКО ТАМ
Далеко там, де даль огниста і од крові земля як мідь, під хижим чоботом фашиста коханий Київ мій лежить.
Над ним пливуть криваві тучі, кружляють ворони у млі, і чути зойк і плач жагучий дітей вкраїнської землі.
Вони біжать широким степом, над ними — бомбовозів лють, худенькі ручки їх до неба катам прокляття в бурі шлють.
Гудуть криваві океани, і під гарматний тарарам в глухих дібровах партизани кують відплату ворогам.
Знов задзвенить піснями Київ, розтануть ворони у млі, і проженем проклятих зміїв ми з української землі.
1941
На небо півночі над нами дивились ми, де промінь ліг, і йшла з жовтневими вітрами зима по вулицях вузьких.
Мовчали ми. Розлуки жало терзало грудь мою до дна.
А навкруги цвіла, сіяла в снігах башкирська сторона.
Немов із тьми, я вийшов з бою, — розбив мій край страшне ярмо.
Ми знов у Києві з тобою у сяйві й гомоні йдемо.
І знову сніг летить над нами, а на панелі — тіні віт.
То шле з північними вітрами башкирський край нам свій привіт.
13.Х. 41
Ні сміху, ні співів, мій друже, не треба, хай слово багнетом сія!
Палають міста під ударами з неба, горить Україна моя.
Летить моє серце, де степ і могили, де квітнуло щастя моє, де в берег Славута, з журби посивілий, кривавою хвилею б’є.
І гнів, як пожежа, шумує у жилах, як грозами сповнений сад...
Одяг на сестер і братів моїх милих ярмо бронірований кат.
Повзуть по Вкраїні, щоб волю пожерти, розлючені орди в цей час.
І тільки, за щастя б’ючися уперто, катам не здається Донбас.
Все так же по рейках летять ешелони, а в них — юнаки, юнаки, і сонця промінням ласкаво-червоним горять їх широкі штики.
Все так же над озером мріє калина, де юність моя протекла; і мати моя вигляда свого сина в хатині сумній край села.
Все слухає грому двигтіння шалене, все дивиться в далі блакить...
А син у тім краї, де листя зелене над снігом під вітром шумить.
Я чую крізь вітер: “Ой сину, мій сину!..” Де небо в пожарах як мідь, туди, на залиту вогнем Україну, летить моє серце, летить.
1941
Синові Олегу
Який то гул пливе над нами, і кров’ю заплива іней?.. Перекликається з громами огонь зенітних батарей.
По сарані, що даль пожерла, суворим помахом руки у вишину керують жерла в сталевих касках юнаки.
Між ними й син мій. Точним рухом летить удар на зграї злі.
Гуде кривава завірюха і в небесах, і на землі.
Огонь і смерть на кожнім кроці. Та не здригне мій син в бою.
То ніби я в двадцятім році в гарматнім гуркоті стою.
І той літак, що з неба пада й крилом розбитим простір б’є, можливо, збив огнем снаряда мій син — продовження моє.
8.XI.41
О, знаєм ми, що так не буде. А зараз день, їй день поблід, і тяжко гупають у груди удари кованих чобіт.
Замовкла пісня солов’їна, і вся в крові лежить вона, моя прекрасна Україна — квіток і сонця сторона.
їй не забуть сім’ю орлину.
В огні визвольної війни за неї б’ються до загину її сподівані сини.
Вони пішли під рев негоди... Та прийде час, під гул гармат на ясні зорі, тихі води вони повернуться назад.
Наповнить пісня солов’їна дзвінкими барвами блакить, і підведеться Україна, щоб знов і жити, і творить.
10.XI.41
Неначе сон. Проміння мідь до серця кров’ю лине.
В полоні ворога кричить, ридає Україна.
Все жду та жду. Спахне в очах, у вікна день полине — і я проснусь... Уся в квітках, сіятиме Вкраїна.
14.XI. 41
Із збірки “В години гніву ” (1942)
В серцях — відвага соколина, і гнів, і лють до хижих зграй.
Під гул гармат хай пісня лине, нехай звучить про рідний край.
В години ці грози і слави, коли чи вмерти нам, чи жить, під грім гармат, під гул кривавий на варті пісня хай стоїть.
Мій край клекоче у пожарі...
Чи ж можу буть байдужим я?.. Сталева каска, очі карі, — такою, пісне, будь моя!
Прослав свій край, лети до неба, де кулеметів огнепад, щоб не сказав ніхто про тебе, що спала ти під грім гармат.
1941, [1958