Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Веселий день давно вже одгорів, і даль доносить пісню журавлину, а я іду у морі ліхтарів, закоханий в безсмертну Україну.
1946
ВЕСНА
Весна, весна. Сади мов п’яні, хитає вітер дерева, і на Софіївськім майдані Богдана бронза ожива.
І обірвавши вічний спокій, очей розкривши грізну мідь, у небо синє і глибоке, неначе кінь його летить.
І розкидає піни клоччя, усе прискорюючи біг...
А навкруги весна клекоче у фарбах теплих запашних.
Веселі діти йдуть до школи — їх голосів дзвенить прибій —
і, наче райдуга, навколо радіє Київ рідний мій.
Мов у пісень квітучих зливах, серця здригаються до дна... Іде по вулицях шумливих всепереможная весна.
1945
* * *
Шумлять за вікнами машини, кипить за вікнами життя.
1 все пливуть кудись хвилини без вороття.
Десь обриває вітер рожу над лоном трав.
Я повторить свій рух не зможу і слово те, що вже сказав.
Усе міняється, як люди, як за зимою йде весна.
І слово й рух нові вже будуть, та лиш любов моя одна.
14.1.1947
Все швидше рух. Шумлять машини. Все швидше рух, все швидше рух. Ніколи в бурі не загине, хто Прометея має дух.
Ледь лине гомін од вокзала, дзвенить і тане за вікном.
Пройшла гроза, і ніч промчала,
і знову день шумить кругом.
Зима летіла над землею,
і от — весна, і все в цвіту.
О мій народе, Прометея ти маєш душу молоду.
16.1.1947
Коли чорний вітер загину шумів у кривавих полях.
В розлуці, моя Україно, ти снилась мені у квітках.
Коли ж надійшла та година, й тебе ми вернули в бою, упали ми всі на коліна, цілуючи землю твою.
Іду я. Безмежнеє поле, як райдуга, серце сія.
І сонце, і квіти навколо...
Це ти, Україно моя!
16.1.1947
Летить земля, кричать лелеки,
і зорі падають до ніг. Шалений біг світів далеких я в далях чую світових.
Все вище й вище, далі й далі з блакиті в тьму і знов в блакить у зореносному хоралі...
Так в жилах кров моя летить.
17.1.1947
Шуме ялиновий, світе калиновий, золоті жоржини — осені краса, бродить моя пісня в шелесті діброви, в дзеркалі Ірпіні тихі небеса.
Над лугами вітер мрії не домріяв, скоро засіяють в небі янтарі.
Поїзди на Київ, поїзди на Київ, і крило шуліки тане у зорі.
Промені на віти, промені навскісні, вже роса холодна впала на траву.
Я живу у фарбах, я живу у пісні і в билині кожній я живу, живу...
17.1.1947
Уже твої сивіють вії, і тихше лине в жилах кров. На цій землі усе старіє, та не старіє лиш любов.
Хоч ти іще не посивіла, та фарбам я додав жалю, бо, квітко серця сніжно-біла, тебе незмінно я люблю.
Хоч і старенька і з клюкою в сухих і зморщених руках, ти будеш вічно молодою в моїх закоханих очах.
20.1.1947
Хай пісня ця буде в житті не остання, щоб старість моя, як і юність була.
У травах і росах, у вітрі світання конвалія ніжна в душі розцвіла.
0 гаю, мій гаю, о небо привітне,
1 срібний тумане, і хвилі ріки,
хай вічно ця квітка в душі моїй квітне, і вічно не в’януть її пелюстки.
21.1.1947
Шаллю зорі золотою синя цвіте далина.
Скільки зірок наді мною, — ти між зірками — одна.
В грудях закохано мліє серце, не знаючи сна. Скільки квіток на землі є, — ти між квітками — одна.
Місячним сяйвом залиті мріють сади... Тишина... Скільки єдиних на світі, — ти між єдиних — одна.
27.1.1947
Замела ніжні квіти зима, і умерли під снігом вони. Інші квіти в диханні весни розцвітуть, але тих вже нема.
Одспівали в садах солов’ї, дням минулим нема вороття.
І хвилини прожиті мої замітають сніги забуття.
Знаю, там десь моря темноти... Але все, що любив я, чим жив, моє щастя, і ніжність, і гнів я б у пісні хотів зберегти.
31.1.1947
Між вербами вітер, як подих, і з неба до нас, о любов, на землю по зоряних сходах задуманий вечір зійшов.
Нечутною лине ходою по травах в росі, як в цвіту, й прозорою гладить рукою голівку твою золоту.
Мов хоче забрать тебе д’горі в простори небесних доріг. Відбились очей його зорі в широких зіницях твоїх.
1.1 1.1947
Цілу ніч не давали заснуть солов’ї... І згадав я минулії ночі, коли в мене були юні очі й не сивіли ще скроні мої.
Як не б’юсь я з годинами люто, — час мене переможе в бою.
О, якби-то я міг повернути неповторную юність мою!
Син проснувся. Звучать його кроки. І так легко, я легко зітхнув. Здрастуй, юність моя кароока, що тебе я у сині вернув.
1. VI. 1947
М. Т. Рильському 1
1 от прийшов він, час побідний. Та днів забуть не зможеш ти, як обнімали брук ми рідний, і вили бомби з висоти.