Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
“На Київ, на Київ, на Київ”, — колеса дзвенітимуть нам. Обличчя зорі ясночоле засяє у очі мої, крізь вікна кружлятиме поле і в димці блакитні гаї...
Вагони у вітрі, у дзвонах, і верби на вечора тлі, і люди на шумних перонах, і щастя вгорі й на землі.
Як радісно дихають груди, вже блиснув Славута, огні...
Так буде, так буде, так буде, я вірю, я знаю, не в сні.
Мов вітер весною повіяв крізь сніг, що в обличчя нам б’є. “На Київ, на Київ, на Київ!” — все стукає серце моє.
13.XII. 41
* * *
Щастя перемоги, радість повороту на степи широкі, на лани ясні, де така барвиста райдуга п’є воду і шумують ріки в рідній стороні.
Де смугляві хлопці, юнки кароокі і дядьки спокійні в золотих брилях, де в шинелі сірій молодечим кроком вийшла моя пісня на широкий шлях.
Жайворон у небі, жита коливання, в мареві тремтливім села і сади...
Перші і несмілі промені кохання, рейки, і вагони, і копри, й мости...
Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бродять мої думи і пісні мої...
Мамо, моя мамо, зоре-Україно, місяць над рікою, вечір, солов’ї...
Тихий дзвін гітари, в небі — теплі хмари, як воно далеко, як воно давно...
Я прийду до тебе, нене, крізь пожари, підійду і тихо стукну у вікно.
“Хто там?” — як музика, зазвучить із хати.
“Я, моя матусю!” Лине сяйва сніг...
Ти одчиниш двері, рідна і крилата, вийдеш зустрічати сина на поріг.
Будуть пахнуть квіти, сонний лист шуміти, буде пісня тануть у далі, далі...
Враз настане тиша, мов по всьому світу, тишина настане в небі й на землі.
Гляну я у рідні і щасливі очі після бур кривавих, огненних доріг...
“Ти прийшов?! Вернувся?! Синку мій, синочок!” Я заллюсь сльозами і впаду до ніг.
20.XI1.41
Із книжки “Вибрані поезії” (1944)
Дим над селами лине, там моя Україна, і зоря солов’їна убирає в квітки навіть чорні руїни, спопелілі стеблини і печальні стежини над розливом ріки.
Я люблю тебе, нене, моє щастя зелене, і тополі, і клени, й даль, що цвітом буя, твої села барвисті, юний гомін у місті, в ліхтаревім намисті, Україно моя!
Небо диха грозою, бій гримить за горою, плач пливе далиною, хлюпа кров на ріллю... Нене, ти це, з тобою тільки хмари юрбою, та тебе, ось такою, я ще дужче люблю.
Ближча гуркіт відплати, йдуть тебе визволяти твої хлопці й дівчата, і на води Дніпра перші промені впали од сердець і металу... Мамо, мамо, настала журавлина пора.
Над Дніпром Володимир, ні, ще Київ не вимер, з далини лине грімер, день на касках сія, у промінні без ліку срібні радісні ріки, — буде вільна навіки Україна моя.
2.ІУ.1942
Кує зозуля у гаю про дальню молодість мою, про Україну та бої, про думи огненні мої.
Кує зозуля на гіллі, а в небі вражі кораблі, і їй під крики батарей відповідає соловей.
І я співаю, наче в сні, про сльози в рідній стороні, і голос мій, як сурми мідь, не може битва заглушить.
1943. Червень.
Фронт
Із збірки “Щоб сади шуміли ” (1947)
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ
Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками...
Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячій усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі...
Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну...
Любіть у труді, у коханні, в бою, як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею!
1944
Шумить Хрещатик туго, як прибій.
Тут скоро встануть сонячні будови, і слід од ран загине навісний у морі щастя, квітів і любові.
Ми — крила бур, ми — велетні, ми — день, що тьму здолав в невиданому герці.
В моєму серці стільки ще пісень, ще стільки слів несказаних у серці.