Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Ми знайдемо тут також єдиний збережений лист Станіслава Іґнація Віткевича, наче на жарт урятований завдяки примсі долі — лист, який, хоч би що там було, репрезентує все втрачене листування між тими двома малярами-письменниками, текст, у якому така характерна для хитких настроїв Віткаци суміш ґротеску й розпачу востаннє дається взнаки перед його самогубством на Поліссі у вересні 1939 року.
Решту листів зі знахідки Шраєра я коментую у примітках до окремих текстів. Це стосується також і менш відомих або невідомих у широких колах осіб, котрі, втім, часто були більш істотними партнерами Шульца, ніж бувальці літературних салонів. Я вирішив, що слід вказати, бодай вибірково, хто ще серед значних і відомих адресантів були авторами дощенту листів, що пропали. Та вказівка стосуватиметься лише окремих осіб і постатей, а тим часом інші — не менш важливі — залишаться незнані нам як учасники життя в тих спустошених регіонах.
На чолі цього вибіркового, звісно ж, неповного, списку стоять жінки, котрі посідали важливе місце в реальному світі Шульца, а дехто з них — і в його витвореній парареальності. Найменші шанси залишити по собі тривкий епістолярний слід мала Анна Плоцкер, убита боївкою українських націоналістів, остання любов Бруно Шульца. І власне вона вціліла як адресатка відомих нам листів, натомість, зникла без сліду як авторка власних, які не дочекалися Шраєра у криївці покинутого горища, або ж горище їх уже — занадто пізніх — не дочекалося. Проте рядки про це останнє кохання знайшов у Бориславі приятель, котрий, як і Шраєр у Дрогобичі, натрапив на шматки розмаїтого минулого. Посмертний дар тих, хто не врятувався.
Решта осіб — це ті, чиє листування з письменником зазнало цілковитого знищення. А були серед них його впливові партнерки в житті й мистецтві: Зоф'я Налковська — велика покровителька та приятелька Шульца, а також Юзефина Шелінська — наречена й товаришка буденних і небуденних днів. Загибель усього листування між ними й Шульцом — листів, перетворених на попіл у Дрогобичі, Янові неподалік Львова, у Варшаві, — передувала кончині Приятельок через тридцять і п'ятдесят років…
Цінним документом і пам'яткою є пізні листи приятельки Шульца Дебори Фоґель, які збереглися уривками на дрогобицькому горищі та були знайдені Шраєром. Проте порятунок не судився її давнішим листам; зокрема, з періоду формування обрисів Цинамонових крамниць, зі змістовними алюзіями до них. Це особливо дошкульна втрата. Якби не відсутність тих записів діалогу, обидві сторони котрого назавжди загинули, ми б змогли простежити безпрецедентний процес: поступову появу, народження в суперечках шедевру в процесі кристалізації дедалі виразнішого екстракту чистої поезії в прозі — Цинамонових крамниць. Сам Шульц усвідомлював важливість того дуету, творчої ролі їхніх суперечок і згод. Напередодні війни він просив позичити йому оту незвичайну серію із записом його участі в діалозі. Невідомо, чи прохання було задоволене, та це й не важливо, бо, чи то у Львові, чи то в Дрогобичі, доля того списаного дрібним почерком пакету була б однаковою.
Промовистою є цілковита відсутність у вцілілих паперах листів від, окрім згаданих тут, Марії Кунцевич, Томаса Манна, Болеслава Лешмяна, Вацлава Берента, Адама Важика і багатьох-багатьох інших — у тому числі з мистецьких й інтелектуальних кіл Львова та Варшави, куди Шульца повели перші успіхи в письменстві, здобуваючи йому нових читачів, шанувальників і снобів.
Уже доволі добре відомо, що письменство Шульца походить із його листів. Тим більші їхня цінність і вагомість. Однак, щоб стати епістолографом на межі великої літератури, слід у ньому вправлятися багато років поспіль. Далебі, Шульц практикував той жанр мистецтва думки і слова, що ним була епістолографія, здавна. Годі й установити його початки, які спонукали апологетів листування та полемістів до взаємності.
Реґіна Зільбернер у своєму томику Клаптики спогадів — матеріали до зовнішньої біографії Бруно Шульца (Strzępy wspomnień — przyczynek do biografii zewnętrznej Brunona Schulza, Лондон 1984) намагається сягнути тих початків, але — судячи з усього — не сягає їх:
«До загиблої епістолографії Шульца належать листи, адресовані Емануелеві Пільпелю, sui generis меценатові мистецтва. Він був, либонь, першим його адресатом. Захоплений Мундек читав мені ті листи і, підносячи вгору потужний вказівний палець, казав: «Запам'ятай собі, що я тобі зараз скажу, Бруно ще стане славетним письменником».