Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

451

Дебора Фоґель (1900—1942), котра означила своє місце в польській літературі лише однією книжкою, томом новаторської, філософсько-ліричної прози Цвітуть акації (Akacje kwitną, 1935), є постаттю майже незнаною навіть для літературознавців. Нагадати про її присутність і в літературі, і — передусім — у житті Бруно Шульца варто (не применшуючи її власних мистецьких осягнень) бодай тому, що вона є співтворцем постання Цинамонових крамниць.

Про помітну роль, яку Фоґель відіграла у дружбі, розмовах і рясному листуванні зі своїм приятелем із сусіднього Дрогобича, уже йшлося у Вступі до «Книги листів». Можна — дуже довільно та приблизно [див.: Регіони великої єресі та околиці Єжи Фіцовського, розділ «Праісторія та створення «Цинамонових крамниць»», с. 59—64] — реконструювати той епістолярний діалог шляхом зіставлення подібних тематичних мотивів (манекени, тандита, «подібність матерії до шматяної ляльки»), а водночас відмінних, іноді діаметрально протилежних інтерпретацій власне тих спільних сюжетів, образів, письменницьких зацікавлень обох партнерів у діалозі. Така конфронтація Трактату про манекенів із Цинамонових крамниць і збірки Цвітуть акації, мабуть, містить сліди листування між Деборою Фоґель і Шульцом, листування, яке було знищене у Львові та Дрогобичі. Тож тут варто доточити короткий життєпис Дебори Фоґель.

Вона народилася в 1900 році в невеликому галицькому містечку Бурштині. Під час Першої світової війни опинилась, як і Шульц, у Відні. Іспит на атестат зрілості здала у Львові, в єврейській гімназії. Дебора була набагато тісніше пов'язана з осередками єврейської культури, ніж Шульц, котрий навіть не знав мови своїх предків. Батько Дебори був службовцем Єврейської громади та керівником сирітського притулку у Львові. Дівчина здобула в університеті філософську освіту, слухала лекції професора Казимира Твардовського. У студентські роки постали її перші літературні спроби. Пізніше під впливом середовища і друзів почала багато читати на їдиші, поступово знайомитися з єврейською літературою, яка до того була їй чужа (її батько, будучи вченим-гебраїстом, ставився до їдишу неприхильно, вважаючи його «мовою простолюду»). Захистивши докторат, подорожувала Європою — відвідала Стокгольм, Берлін, Париж. Повернувшись до Львова, Дебора почала писати літературні твори їдишем та встановила близькі контакти з єврейським культурним середовищем. Перші єврейські вірші, які вона опублікувала, написані — через погане володіння їдишем — польською, а відтак перекладені її подругою Рахелею Ауербах. Як шанувальниця та знавець образотворчого мистецтва, Фоґель також писала відгуки на виставки — дещо пізніше і для львівських «Sygnałów».

У 1930 році виник літературно-художній журнал «Cusztajer», навколо якого згуртувалися видатні таланти: поет і маляр Бер Горовіц, єврейська поетка Рахеля Корн, Дебора Фоґель, Рахеля Ауербах, поет, художник і критик Герш Вебер тощо. В першому та другому числі того журналу було опубліковане дослідження Дебори Фоґель Тема й форма в мистецтві Шаґала (Temat i forma w sztuce Chagalla), у другому числі вона опублікувала також репродукцію малюнку Бруно Шульца, одного з двох, які з'явилися в цьому виданні. Втім, часопис перестав виходити у світ усього лише після трьох чисел у 1931 році.

Фоґель працювала викладачем психології в гебрайській учительській семінарії. Вона опублікувала два томики віршів їдишем: Фігури дня (Tog Figurn, 1930) і Манекени (Manekinen, 1934), а в 1935 році — том прози Цвітуть акації у двох мовних версіях: їдишем та — у власному перекладі — польською.

У 1930 (?) році Дебора близько десяти днів перебувала в Закопаному, де запропонувала Віткаци переглянути її докторську дисертацію Естетика Геґеля (Estetyka Hegela). Від того моменту почалися її філософські диспути й суперечки з Віткевичем. Вона надіслала йому рукописні полемічні зауваги з приводу його теорії, вони листувалися, Віткаци намалював її портрет… Саме там і за таких обставин вона зустріла Шульца. Уже незабаром почалися їхні інтелектуальні контакти, як особисті, так і — частіше — листовні, які їх навзаєм творчо надихали. В 1931 році в листах до Дебори Шульц заходився снувати незвичайні історії про батька — то був початок Цинамонових крамниць. Листи обох партнерів з тієї листовної дискусії загинули.

До одруження між Деборою та Бруно не дійшло. Цьому завадив опір її матері. Їхні шляхи на певний час розійшлися; Дебора вийшла заміж за львівського архітектора Баренблюта, народила сина. Однак приязнь відновилася після кількалітньої перерви, коли Шульц знову почав відвідувати Дозю (так її називали) та її чоловіка, відновив листування. Навіть після вторгнення гітлерівців вони ще обмінялися якимись листами…

Разом із чоловіком, синочком і матір'ю Дебора була змушена перебратися до львівського ґето. Її приятель Генрик Стренґ (див. примітку 2 в листах Шульца до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 104)), будучи в'язнем Янівського табору смерті, працював у серпні 1942 року на прибиранні трупів убитих. Саме в той час тривала масштабна операція, так звана ліквідація євреїв Львова. Саме Стренґ разом із групою в'язнів знайшов за опущеними віконницями у покинутій крамниці чотирьох убитих, котрі, мабуть, сховалися там, рятуючись від вуличної «акції», і були застрелені німцями. Тією четвіркою були: Дебора Фоґель, її мати, чоловік, і синочок віком близько чотирьох років.

Серед листів кореспондентів Шульца, знайдених Шраєром у 1945 році, збереглися рештки кількох листів Дебори Фоґель. Вони походять із 1938 і 1939 року, тобто з найпізнішого періоду відновленого листування, дуже далекого від часів перших контактів, таких живлющих для творчості Шульца, проте ці листи містять натяки на минуле, пам'ятні згадки. Ці рештки видаються важливими та цінними бодай тому, що вони єдині, що окрім них не вціліло жодне слово Дебори, звернене до Бруно. Вони важливі, оскільки дають певне уявлення про духовний тип приятельки-натхненниці письменника, котра у своїх міркуваннях і переживаннях, хоча й далеких від чудової поетичної точності шульцівських формулювань — дає нам частковий образ своєї індивідуальності: суміш холодної ерудиції зі стриманою екзальтацією, цікаве поєднання інтелектуальної спекуляції з чуттєвою вразливістю.