Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
То було, мабуть, на початку двадцятих років. Засноване на читанні листів пророцтво Мундека Пільпеля збулося до йоти, хоча присвоєння йому титулу першого адресата листів Шульца здається мені неточним припущенням, утім, звісно, син дрогобицького книготорговця перебував на чолі обраних адресатів нашого епістолографа. Пільпель був одним із його однокашників, приятелем дитячих літ, листування з яким не урвалося й пізніше, а тривало після школи, було надалі потрібним і можливим. Передусім вони писали на канікулах із і до Трускавця, але й у період навчання Бруно у Львові, під час відпусток, у перервах між мало не щоденними зустрічами, по-сусідськи, — і ці листи були покликані заповнити ті перерви. В епістолярному спілкуванні з Шульцом, окрім Пільпеля, вправлялися також і інші тамтешні їхні однолітки, згодом це переросло в міцну дружбу. Серед них були: Станіслав Вайнґартен, котрий майже все життя колекціонував твори Шульца, його живопис, малюнки, графіку (зображення Вайнґартена фігурує на багатьох придбаних у Шульца композиціях), багатолітній мешканець Лодзі, так само, як піаністка-віртуоз Марія Рей-Хазен, зачарована Шульцом, либонь із магічно-історичною взаємністю. А ще померлий замолоду краківський закопаненчанин Владислав Ріф, обдарований письменник і епістолограф, листи котрого у двадцятих роках надходили до Шульца в такому ж темпі і з тією ж частотою, що й листи Шульца до Закопаного. Взаємовплив обох юнаків своєю тривалістю й активністю був зумовлений усвідомлюваній ними спорідненості уяви, побратимству духовної структури — нині в тому вже годі впевнитися.
Згадані для прикладу, пов'язані з Шульцом духовно і листовно, особи з дрогобицьких околиць і з далеких сторін були йому необхідні. В їхній незамінності письменник упевнювався пізніше, коли контакти з часом слабшали й завмирали.
Отож усі, кому я присвячую ці побіжні згадки, є винятково — і це не випадковість — євреями, котрі, як і Шульц, з великими труднощами, а іноді й ціною жертв, які вони складали і своїм, і чужим, помалу виходили з уже не існуючих матеріально ґето, відмовляючись від батьківських звичаїв і традицій. Його з ними також поєднував своєрідний міф, відчуття певної спільноти в регіонах стародавніх Пророчих Книг і на ґрунті поточних кривд. Здається безсумнівним, що Шульц — в інших питаннях далекий від конфесійних проблем і етнічно трактованого походження — відчував себе поміж тими людьми не таким беззахисним, як, скажімо, у школі, де навчав, чи на літературній ниві, де після тріумфу Крамниць і Санаторію губився і залишався вкрай безпорадним супроти мовчки нав'язуваного йому відчуження. І хоча, звісно, між ним і близькими йому однолітками було значно більше сказано в розмовах, ніж написано, але саме вони рійно присутні серед жертв винищення людей і рукописів.
Так виглядало оте дрогобицьке коло, перш ніж через кілька років почало трагічно зникати. Шульц, громадянин Регіонів Великої Єресі, втрачав останню опору у спілкуванні — бодай лишень епістолярному. Коло кандидатів на те, щоб покинути містечко задля ширших горизонтів, як виявиться згодом, занадто пізно почало шикуватися в дорогу.
Це явище не обмежувалося містечками й не стосувалося винятково провінційної молоді. Варшав'янка Романа Гальперн також належала до тих груп єврейської молоді, народженої наприкінці XIX чи на порозі XX століття, котрі визволялися від традиційних побутових навичок… Завдяки знахідці Шраєра ми можемо — на жаль, у нечисленних текстах — побачити окремі уривки листовних зустрічей Бруно з Романою, видимі з обох боків цього листування. Отож, два листи Гальперн, знайдені на горищі, є асиметричним еквівалентом кількадесяти листів письменника, які після смерті адресатки, дивом урятовані, знайшлись у Варшаві в покинутому, але не знищеному помешканні, уламку спаленого міста.
Прощання зі знищеними листами від убитих приятелів завершує наш огляд і схиляє до ще однієї, більш загальної рефлексії. В епоху, коли людство чинило самогубство в раніше не знаних масштабах, — Шульц — несвоєчасно, аж до загибелі — шукав істот, які б належали до цього масово зникаючого виду: людей.
Він ніколи — всупереч позірності — не обирав собі друзяк на підставі етнічної близькості. Він шукав людей. Людей, позбавлених апріорної відрази до чужої їм категорії ближніх. Людей доброзичливих і більш доступних спільноті відкривачів пізнаваного світу, а отже — потенційних єресіархів уяви.