Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Не виключено, що я зможу заскочити до Вас на один день, але не впевнена. Я ще напишу. Подякуй Вітові[457] за останню листівку і перекажи, що я цими днями поспілкуюся зі Стренґом[458] і з'ясую долю його вечора.
Хмарно. Дуже сумно. Я повертаюся до Сколе, де на вокзалі зачекаю до від'їзду потяга.
Сердечно тисну руку.
Дозя
Бруно,
твій сьогоднішній лист нагадав мені образ старої осінньої колимаги, якою ми мали їхати разом у країну барвистості. Запах подорожі має невідпорний чар і дивним чином завше асоціюється з образом когось іншого, товариша. Потім виявляється, що добре бути самотнім, зовсім добре бути більш ніж самотнім, покинутим, безнадійно відданим на поталу занедбаності й бездомності. Тоді «бачиться» краще. Попри це, я сумую за мандрівкою з Тобою. Мені надзвичайно цікаво на [sic!] мистецький результат цієї мандрівки, на розмову про певні вулиці та образки, які б, може, дозволили нам обом кристалізувати наш підхід — відмінний, чи однаковий.
У мені тут, схоже, не наростає жодна нова життєва верства, принаймні досі мій контроль каже мені, що ні. Але трапилося щось інше: потреба повороту з «тупика» часу, сильне, хиже бажання працювати, контроль за кожною втраченою хвилиною і перехід попереднього сенсу у стадію, яку можна описати як «вилучення з обігу», вилучення з інтелекту, повернення в тіло, звідки він випромінює в інтелект у відповідних, асоціативно пов'язаних, спровокованих ситуаціях. Тепер, щоб кристалізувалися подальші верстви образів і концепцій, потрібні лишень відповідні ситуації. Шкода тільки, що завершення мого перебування тут зіпсував прикрий випадок: застуда нирок; мені вже краще, але я не хочу ризикувати поїздкою до Дрогобича, якою дуже тішилася. Тому дуже Вас прошу: приїжджайте сюди. До середи (7 IX) ми залишаємось у Сколе: наприклад, приїдьте в неділю. То буде дуже добре — а я вже зі Львова відпрацюю заборгованість (беру бону для Ася). Чи хтось хоче зі мною познайомитися? Це шалено цікаво — тим більше, що я «живу» подібними зустрічами. Я маю довкола себе групу людей, про духовну кваліфікацію яких можна говорити з гордістю: мені пощастило спілкуватися з групою мало не найцікавіших сучасників, і я навіть сама іноді недооцінюю того факту, що це трапилося якось автоматично і наче саме по собі зрозуміле, а тим часом інші мусять боротися за такі «стосунки».
Щодо моєї позиції в польськ[ій] літ[ературі], я сама в тому дуже винна, не скориставшись можливістю подальших публікацій і теорії, і наступних творів. Може, я дещо надолужу, якби вдалося напружити волю. Останнім часом у мені переважала певна внутрішня млявість, результат утоми і технічного браку часу.
Але тепер я не хочу більше писати — я хочу розмовляти. І чекаю Вас у неділю, в понеділок або — найпізніше — у вівторок.
Дуже прошу Тебе переказати пару слів Вітові і сердечно вітаю.
Дозя
1 вересня 1938
21 IX 38
Бруно,
вчорашній день, яким я так тішилася, прагнучи відродити ним і започаткувати нову еру давніх неділь, залишив у мені легкий осад невдоволення: ми майже не розмовляли одне з одним, а ті поверхові, інтелігентські розмови з чужими людьми є власне тим, від чого я тікаю. Скільки брехні, скільки штучних, механічних відчуттів і ніби зацікавлень вони провокують, змушуючи до штучної активності!
А може, ми тікаємо одне від одного підсвідомо, і звідси це оточування себе від певного часу чужими, хоч би скільки ми зустрічалися? Може, так діється тому, що вплинули і зробили своє всі ці голоси про подібність, і ми не хочемо тепер занадто оголюватися одне перед одним? Якою сумною є така скнарість, якою непродуктивною. Скільки лихого може наробити людська дурість, і як сумно, що власне вона має таку владу навіть над найістотнішою потребою та найглибшою тугою людини. Бо прецінь давні наші розмови і наш контакт були однією з тих нечисленних, чудових речей, які трапляються раз у житті, а може, навіть раз на кілька чи кільканадцять безнадійних, безбарвних життів.
І ми самі принадили до свого товариства чоловіка, котрий мене, щоправда, не разить, але Тебе позбавив доброго настрою, та ще й, до всього, був такий неуважний, що не подарував нам останньої півгодини. Я дорогою була на нього сердита, страшенно сердита.
Це, втім, не означає, що з отого дня я не видушила для себе трохи барвистості. Твоя присутність уже сама добре на мене впливала (визнання інститутки першої половини XIX століття, тб., романтички). Зазирни коли до Львова — можливо, що я поїду до Варшави на кілька днів свят.
457
Юліуш Віт — див. примітку 5 у листах до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 380).
458
Генрик Стренґ — див. примітку 2 в листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 104).