Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Кураторії Львівського Шкільного Округу
у Львові
Бруно Шульц, штатний учитель Державної гімназії у Дрогобичі, просить надати відпустку для поправлення здоров'я.
[на рукописній копії відсутні підпис і дата]
Листи до Бруно Шульца
Із листів до Бруно Шульца
Можна б сказати, що порятунок запропалої жменьки листів до Шульца — це помилка долі.
Листи письменника до різних адресатів — осердя цієї Книги — мали, попри все, більше таких шансів, хоча також ставали жертвами нищення: розіслані в різні кінці країни та світу, вони іноді рятувалися завдяки неуважності переслідувачів, ставали — дуже рідко, та однак, — обранцями сприятливого збігу обставин, який не зважає на розрахунки ймовірності.
Ще меншою мірою мусив із нею рахуватися випадок, який необачно призвів до того, що мізерна решка тисяч листів, котрі адресат ретельно зберігав у своєму домашньому архіві по вулиці Флоріянській, 10, зуміли уникнути лихої волі, варварства та неуцтва.
Після переселення Шульца та його близьких до ґето в 1941 році в осиротілому без мешканців будинку тривало поетапне «упорядкування» та пограбування, освячене гітлерівським беззаконням, відтак усі кімнати й закутки були очищені від речей і сміття — тобто книжок, паперів, документів, які поневірялися по кутках. Було б наївно припускати, наче бодай щось за таких обставин може убезпечитися від пограбування чи знищення. На щастя, надія буває наївною, вона не вірить у неминучість вироків долі. Й іноді має рацію, що довів колишній учень Шульца Файвель Шраєр одразу ж після повернення з фронту до рідного Дрогобича.
Історія знайдення решти епістолярної колекції Шульца настільки цікава, а наслідки її настільки незвичайні, що вона заслуговує на дещо ширший переказ, особливо, з огляду на дезінформацію, поширювану зацікавленими прихильниками неправди.
Звістка про знахідку дійшла до мене з кількарічним запізненням від одного з моїх респондентів. У статті Згадка про Бруно Шульца («Życie Literackie», № 6) у лютому 1956 року я написав, що від дрогобицького будинку Шульца залишилися руїни, в яких колишній учень письменника навесні 1946 року знайшов його рукописи та начерки. Як мені довелося дізнатися значно пізніше від самого знахідника, то не були ні руїни будинку, ні рукописи чи малюнки Шульца. Інформація багаторічної давнини виявилася помилковою, проте становила тоді єдиний знак чиїхось пошуків і бодай якихось знахідок. Правдиво було повідомлено тільки дату відвідин будинку на Флоріянській, та ще без помилок згадано прізвище відкривача скарбів.
Я безуспішно намагався розшукати інженера Шраєра, котрий тоді працював у Дрогобицькому міськвиконкомі. Мій лист залишився без відповіді — він не дійшов. Листи, які тоді надсилали на Схід, переважно не потрапляли до адресатів.
Настав 1965 рік. Від дня відкриття, зробленого на дрогобицькому горищі, минуло майже дев'ятнадцять років, коли якось, прочитавши мій черговий заклик у пресі, зі мною зустрівся інженер Новак, приятель Шраєра, чию адресу — вже ізраїльську — він дав мені, вручивши кілька листів за 1938 рік — від Дебори Фоґель і від Еґґи ван Гаардт. Шраґа Шраєр (так колишній учень Шульца гебраїзував своє ім'я, а прізвище відтворив за правилами англійської орфографії) передав другові перед виїздом часточку своїх знахідок на горищі, відокремивши її колись від решти — начебто з огляду на те, що вважав ці листи занадто особистими за характером…
Я негайно написав Шраєрові і незабаром отримав вичерпну відповідь, з якої дізнався значно більше про дивовижну долю знайдених листів до Шульца.
Лист із Ізраїлю мав дату: травень 1965 року. Ось найзмістовніші витяги з нього:
«[…] в 1946 р. в будинку [Шульца] оселився голова обласного арбітражного управління, такий собі Мойсеєнко […] [котрий] дозволив мені порозглядатися у пошуках якихось слідів після мого Учителя і великого Приятеля. На горищі я знайшов лише кілька фото і листи […]. Коли моя добра знайома п. Отилія Ґрюншляґ поїхала як туристка до Польщі в серпні 1956 — за її посередництва я повернув п. Сандауерові його особисті листи й листівки […]. Матеріали ці були віддані дружині Сандауера, котрий тоді перебував у Ізраїлі. Прочитавши Вашу статтю в «Życiu Literackim», я вважав за належне саме Вам передати те, що зумів знайти. […] Допомогла мені в цьому знову п. Ґрюншляґ, яка в березні 1957 р. виїхала вже на постійне проживання […] Вона поїхала до Кракова. […] вручила привезене листування […] редакторові видавництва п. Скурніцькому […]».
Листа від Шраєра я отримав майже через двадцять років після порятунку ним у Дрогобичі безцінних паперів і через дев'ять років після передачі «Wydawnictwu Literackiemu» призначеного для мене депозиту — про що я аж до того моменту не мав уявлення. Попри мої спроби втрутитися і спробувати організувати розшуки у видавця — нічого не прояснилося, пошуки нічого не дали. Минали подальші роки, і з часом я утвердився в переконанні, що згуба вже ніколи не знайдеться, а загадка не дочекається розгадки.