Твори в 4-х томах. Том 2

Друпі нагледів у багнюці свіжий слід носорога. Я вже думав, що буде, коли нам назустріч цим вузьким проходом посуне но* соріг, що тоді робитиме кожен із нас. Хвилююча зустріч, але мені вона була не до вподоби. Це вже скидалось на пастку, та й треба було подумати про Маму.

Невдовзі, коли струмок звернув убік і ми вийшли на берег з високої трави, я чітко відчув запах дичини. Я не палю, і під час полювання ще вдома кілька разів я чув носом лосів у їхню Шлюбну пору перш ніж бачив їх. Я легко міг знайти за запахом і лігво старого самця в лісі. Лось-самець пахне мускусом; це особливий, але приємний запах, добре мені знайомий, проте запах, що його я відчув тут, був для мене незвичний.

— Я чую їх, — шепнув я Старому, і він мені повірив.

— Кого саме?

— Не знаю, але запах дуже гострий, ви чуєте?

— Ні.

— Спитайте в Друпі.

Друпі кивнув і всміхнувся.

— Тут усі нюхають тютюн, — сказав Старий. — Тож я не певен, що вони можуть почути дичину.

Ми знов заглибилися в очерет, що стояв вище людського зросту; ступали повільно, обережно, тихо, крок по кроку, як уві сні або в уповільнених кінокадрах. Тепер я впевнено чув невідомий мені запах, то дужче, то слабше, і це мені не подобалось. Ми стояли біля самого берега, а слід вів далі в болото, поросле ще вищим очеретом, ніж той, крізь який ми щойно продирались.

— Я їх чую зовсім близько, — шепнув я Старому. — І я не жартую, повірте.

— Вірю, — відповів Старий. — А може, краще піднятись на берег і обійти це місце горою?

— Гаразд. — А вже на горі я сказав: —Цей очерет лякас мене. Мені б не хотілося полювати в ньому.

— Навіть на слонів?

— Навіть на слонів.

— Невже й слона полюють серед таких заростей? — спитала Мама.

— Так, — відповів Старий. — А щоб стріляти, вилазиш кому-небудь на плечі.

«Є ж люди, — подумав я. — Куди мені до них!»

І ми рушили правим берегом понад болотом з високим сухим очеретом. На тому боці росли високі могутні дерева, а за ними височіла стрімка стіна ущелини. Самого струмка не було видно. Над нами праворуч купчилися пагорби, де-не-де порослі чагарями. Спереду, за болотом, русло потічка звужувалось, і гілля дерев майже сходилося над ним.

Зненацька Друпі схопив мене за плече, і ми обидва присіли. Він тицьнув мені дубельтівку, а сам узяв спрінгфілда. Потім показав уперед, і за поворотом я побачив голову носорога з чудовим довгим рогом. Голова поверталася з боку в бік, я бачив нашорошені, що посіпувались, вуха й маленькі, як у свині, очиці. Я зняв запобіжника й порухом звелів Друпі лягти. Але тут М'Ко-ла озвався: «Тото! Тото!» — й схопив мене за руку. Друпі й собі швидко зашепотів: «Манамукі! Манамукі! Манамукі!» — обидва благали мене не стріляти. То була самиця з малям. Я опустив рушницю, й самиця, форкнувши, побігла очеретом геть. Носоро-женяти я так і не побачив. Якийсь час очерет хитався і шурхотів там, де обоє продирались крізь нього, потім усе затихло.