Твори в 4-х томах. Том 2

Я присів, відчуваючи в руках незвичну вагу дубельтівки, прицілився буйволові під лопатку і, приготувавшись до віддачі, на-тис на гачок, але пострілу не було. У спрінгфілда спуск легкий, Плавний і безвідмовний, а тут мені здалося, що гачок уперся в «Жабу: його ніби заклинило. Це скидалось на жахливий сон, коли то марно силкуєшся вистрелити. Тоді я відпустив палець, розслабився і, затамувавши подих, знову натис на гачок. Ударило в плече, гримнув оглушливий постріл, і я побачив, що буйвіл не тільки не впав, а кинувся ліворуч, схилом угору; я вистрелив; із другого ствола, але тільки збив кам'яні скалки та пилюку біля його задніх ніг. І перш ніж устиг перезарядити дубельтівку, він уже зник з очей. Отут ми й почули форкання й тріск — ще один носоріг вискочив із протилежного кінця очеретяних заростей і помчав під високі дерева на нашому боці, тільки на мить промайнувши перед нашими очима.

— Ото й був самець, — зауважив Старий. — Подався вниз понад потічком.

— Ндіо. Думі! Думі! — настирливо торочив Друпі, підтверджуючи, що то був самець.

— А я таки поранив клятого буйвола, — сказав я. — Щоправда, не знаю куди. Хай їм грець, тим дубельтівкам! Ну й спуск!

— Зі спрінгфілда ви б напевне вбили його, — сказав Старий.

— Я б принаймні знав, куди влучив. Гадаю, що з дубельтівки такого калібру або вкладу його, або не влучу, а бачите — тільки поранив.

— Нехай трохи побігає,— сказав. Старий. — Дамо йому час.

— Боюсь, що я поранив його в живіт.

— Важко сказати. Хоч він щодуху і помчав геть, але міг перекинутись уже за сто ярдів.

— От клята дубельтівка! — бідкався я. — Не вмію я стріляти з неї. Гачок ходить так, як ото консервний ключ на останніх обертах, коли відкриваєш бляшанку з сардинами.

— Рушаймо далі,— сказав Старий. — Тут бозна-скільки тих носорогів.

— А буйвіл?

— Ніде він не дінеться. Нехай втрачає сили, поки не звалиться.

— Уявіть собі, якби ми зостались внизу й оця тварюка посунула з очерету.

— Атож, — притакнув Старий.

Усе це мовилося пошепки. Я глянув на Маму. У неї був вигляд, наче вона втішалася гарною музичною виставою.

— Ти не помітила, куди влучила куля?

— Ні, не помітила, — пошепки відповіла вона. — Як ти гадаєш, там іще є буйволи чи носороги?

— Там їх тисячі. То що далі, Старий?

— Ваш буйвіл міг перекинутись десь за поворотом, — відповів Старий. — Ходімо туди.

І ми пішли берегом, украй напружені, а коли наблизились до вузької смуги очерету, то зачули, що крізь її високі зарості продирається якась велика тварина. Я звів рушницю, дожидаючи того, що мало вийти звідти. Але воно не з'являлось, тільки очерет хитався. М'Кола робив мені знак рукою не стріляти.