Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Друпі присягається, ще це гарне місце, — сказав Старий. — Щоправда, каже, вів нас не сюди, а кудись далі. Але запевняє, що й тут непогано.
— Я люблю Друпі,— сказала Мама. — І цілком йому довіряю.
До багаття підійшов Друпі, а з ним два тубільці зі списами.
— То що він ще скаже? — спитав я.
Тубільці щось заджерготали, а потім Старий переклав:
— Один із цих вояків запевняє, що сьогодні за ним гнався велетенський носоріг. Звісно, будь-який носоріг видасться в таку хвилину велетенським.
— Спитайте його, який завдовжки був ріг?
Тубілець показав, що ріг був завдовжки з його руку.
Друпі посміхнувся.
— Гаразд, ідіть, — сказав Старий.
— А де це було? — спитав я.
— Ет, десь отам, — відповів Старий. — Там. Десь аж отам. Та ви й самі знаєте. Там, де завжди трапляються такі випадки.
— Ну й чудово. Саме туди зібралися й ми.
— Добра ознака, що Друпі не занепадає духом, — сказав Старий. — Він, здається, цілком певен, що все буде гаразд. Зрештою, то його витівка.
— Так, але видиратись на гори доведеться нам!
— Підбадьоріть його, — мовив Старий до Мами, — а то він навіть мені може зіпсувати настрій.
— Може, поговорімо про те, як він влучно стріляє?
— Е ні, зарано. Та і я ще не засмучений. Просто такі місця для мене не первина. Нічого, це все піде нам на користь. Тож трохи менше крутіть носом, Татусю.
Назавтра я пересвідчився, що був хибної думки про нове місце.
Ми поснідали вдосвіта й вирушили перед сходом сонця, піднімаючись вервечкою на пагорб за селом. Попереду виступав місцевий провідник зі списом, за ним Друпі з моєю рушницею й флягою, далі я зі спрінгфілдом, Старий з манліхером, Мама, радіючи, що вона, як завжди, йде впорожні, М'Кола з дубельтівкою Старого й другою флягою і, нарешті,— двоє місцевих жителів зі списами, брезентовими мішками з водою та Скриньками з харчем. Ми вирішили переждати денну спеку десь у холодку й повернутись до табору, коли стемніє. Приємно було сходити на пагорб за ранкової прохолоди, зовсім інакше, ніж надвечір, коли каміння й пилюка аж пашать від денної спеки. Доти курна стежка, що нею постійно ходила худоба, була зараз прибита росою. Кругом рясніли сліди гієн, і коли стежка дійшла до сірого кам'янистого пасма, звідки було видно глибоку ущелину, а далі протяглася понад її краєм, ми побачили на одному з курних виступів свіжий слід носорога.
— Він щойно пройшов, — сказав Старий. — Певно, бродять тут уночі.
Внизу, в ущелині, видніли вершечки високих дерев, а в просвітках між ними зблискувала вода. Навпроти височів стрімкий пагорб і зяяли вже обстежені нами звечора виярки. Друпі й місцевий провідник, — отой, за котрим гнався носоріг, — про щось перешіптувались. Потім рушили вниз крутою стежиною, що довгими кривулями спускалась на дно ущелини.
Ми спинились. Досі я не помічав, що Мама кульгає. І зненацька спалахнула сімейна суперечка: кожен з нас пошепки доводив свою правоту в питанні про ті давні зношені черевики та чоботи, які не можна вже було носити, — а тепер причиною були її тісні чоботи. Щоб чоботи менше тисли, обрізали спереду короткі вовняні шкарпетки, надягнені на прості шкарпетки, а то й зовсім знімали шкарпетки, і чоботи ставали просторіші. Але на крутому спуску ці іспанські мисливські чоботи знову зробились закороткими в носку, і знову зайшла давня суперечка про розміри чобота та про те, чи чоботар, — на той бік я спершу став несвідомо, як перекладач, коли ми їх купували, а потім став палким прибічником його теорії,— вчинив слушно, подовживши, як того й вимагала логіка, за рахунок носка п'яту. Але тепер чоботи знову тисли, і це було сильніше за всяку логіку, і тут уже не допомагав аргумент, що нові чоботи завжди тиснуть перші кілька тижнів, поки добре розносяться. І от товсті шкарпетки знято, Мама обережно ступила кілька кроків по схилу вниз, пробуючи, чи не тисне цупка шкіра носка в пальці, і наша суперечка вщухла, і їй зовсім не хотілось видаватись страдницею, а навпаки, хотілося триматись бадьоро, щоб сподобатись Старому, а мені було соромно, що я поводився, як останній негідник, через оці чоботи, висловлюючи свої слушні міркування, коли їй було боляче, і взагалі було соромно за всі мої слушні міркування, висловлені будь-коли, і я, спинившись, шепнув їй про це, і ми обоє розтягли обличчя в усмішці; усе знов стало гаразд, і з чобітьми також: без товстих шкарпеток вони стали набагато зручніші, і я тепер ненавидів усіх тих поганців, що міркують слушно, а надто одного свого, відсутнього тут, американського приятеля — я сам щойно позбувся цієї звички міркувати слушно і вже напевно більше так не міркуватиму. Слідом за Друпі ми сходили вниз крутою, що спускалась довгими кривулями, стежкою на дно ущелини, яке згори видавалося вузьким порізом, там росли товсті й високі дерева, а між лісистих берегів в'юнився потічок.