Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Хай там як, а він уже вбив носорога, — сказав Старий. — Це заощадить нам час. Тільки ж тепер ви не зможете вдовольнитися своїм носорогом.
— Аж ніяк.
— Тим-то нам краще тікати звідси. Тут щось негаразд. Дру-пі каже, що знає гарну місцину — туди зо три години їхати ваговозом та ще з годину йти пішки. Ми можемо вирушити туди сьогодні надвечір впорожні, потім відішлемо ваговози назад, а Карл із Деном поїдуть до Муту-Умбу, отам хай і полює на свого сернобика.
— Чудово.
— До того ж у нього є нагода сьогодні ввечері або ж завтра вранці принадити леопарда на тушу носорога. Ден каже, що чув рйк. Ми постараємось убити носорога в тому місці, про яке каже Друпі, а далі ви всі троє почнете полювати на куду. Треба на це залишити якомога більше часу.
— Гаразд.
— Не страшно, якщо і не вб'єте сернобика. Згодом десь та вполюємо.
— А якщо й не вполюємо — не страшно. На це ще є час. А- куду я хочу вполювати.
— Уполюєте. І то неодмінно.
— Мені б одного, бодай одного, зате гарного! А на носорогів 'Мені начхати: на них тільки полювати приємно, а так вони ні
до чого. Проте хотілося б убити такого, який не виглядав би мізерним проти Карлового.
— Атож.
Ми виклали план дій Карлові, й він сказав:
— Гаразд, як скажете. Бажаю вам убити носорога вдвічі більшого за мого.
Він говорив від щирого серця. І настрій його поліпшився так само, як і у всіх нас.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Місце, розхвалене Друпі, куди ми дістались надвечір і куди довго їхали під пекучим сонцем поміж червонястих, порослих миршавим чагарником пагорбів, видалося нам препоганим. Усі дерева поблизу були окільцьовані, щоб знищити муху цеце. Ми розбили табір проти курного й брудного тубільного селища. Грунт тут був червоний і такий вивітрений, аж здавалося, він от-от розвіється без сліду. Наш табір стояв на пагорбі, відкритий усім вітрам, під кількома засохлими, майже без тіні, деревами; нижче біг потічок, а за ним стояли глиняні хижки тубільців. Ще завидна ми з Друпі та двома місцевими провідниками зробили вихід за село на невисоке кам'янисте пасмо, за яким пролягала глибока долина, майже каньйон. В нього з протилежного боку ламаними кривулями спадали бічні долини. По них росли густі гаї, поміж ними зеленіли травами пагорби, а ще вище, на гірському пасмі, розкинувся рясний бамбуковий ліс. Каньйон спускався до долини Ріфт, звужуючись у своєму дальньому кінці, де розтинав стіну цієї ущелини. А ген далі, за порослими травою пасмами та схилами, зводилися вкриті густим лісом узгір'я. Це місце видавалося зовсім не придатним для полювання.
— Якщо ми побачимо якусь тварину на тому боці, доведеться спускатись аж на дно каньйону. А потім добиратись до лісу через оті кляті виярки. А тим часом дичина зникне з очей, і ми поскручуємо собі в'язи на якомусь схилі. Надто вже тут стрімко. Оці нібито такі міленькі та положисті виярки схожі на той, у який ми влізли, коли того вечора вертали до табору.
— Мабуть-таки, справа кепська, — погодився Старий.
— Достоту в такому самому місці я полював на оленів. Було це на південь від Лісової річки у Вайомінгу. Усі схили тут надто круті. Просто жах! Завтра ми поплатимося за свою нерозважливість.
Мама мовчала й була спокійна: Старий привів нас сюди, він нас звідси і виведе. Її непокоїло лиш одно: щоб чоботи не натерли ніг. Вони вже й зараз трохи терли, і її обходило тільки це.
Я собі розводився, як важко полювати в цій місцевості, і ми повернулись до табору, похмурі й люті на Друпі. Багаття яскраво горіло на вітрі, а ми сиділи проти нього і спостерігали, як сходить місяць, та слухали виття гієн. Але після кількох склянок віскі місцевість уже не видавалася такою безнадійною.