Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Найбільше він розпитував Мардаре, який залишався вдень з Барбу, але той нічого нового не міг сказати. Однак і ті скупі відомості, які він одержав, підтвердили здогад, що Барбу був агентом абверу. І капітан Георгіу надумав писати донесення, вказавши в ньому, що шпигун вислизнув з їхніх рук лише завдяки недбальству і впертості Улі.
Втішений цим, він уже хотів відпустити шифрувальників.
— Смеу, у тебе ще є запитання?
— Ні.
— Тоді ви, хлопці, можете йти спати, — підвівся начальник другого відділу.
Смеу теж устав.
Та саме в цю мить почувся несміливий голос Бурлаку.
— Дозвольте, пане капітан?
— Говори, Бурлаку! Ти хочеш щось додати? Я з задоволенням послухаю!
Капітан Георгіу знову присів.
— Пане капітан Георгіу і пане капітан Смеу, я прошу вас, пошліть мене на передову. Мені вже доводилось там бувати… Отже, будьте певні, я добре зважив це своє прохання. Краще вже щодня дивитися смерті в вічі, аніж бути забитим у спину, як це сталося з Томеску та, можливо, й з Барбу, про що ми скоро довідаємося.
— З таким проханням звертаюсь до вас і я! — сказав Пеліною.
— І я теж, пане капітан! — додав Мардаре.
Георгіу уважно поглянув на кожного, міркуючи, чи не розповісти їм, яка страшна підозра висить зараз над тим, кого вони вважають чиєюсь жертвою.
Раптом задзвонив телефон.
Капітан неохоче взяв трубку. Та почувши перші слова, він підхопився, як ошпарений.
— Ви певні? Чудово! Везіть його сюди… Тобто ні… почекайте, я пришлю машину. Хто керував групою? Сержант-тетеріст Пиркелабу? Я підкажу панові генералові, що його слід нагородити. Так, так!.. На добраніч, пане полковнику.
Повісивши трубку, він сказав шифрувальникам:
— Я розумію ваш душевний стан. Однак зараз вам уже нічого турбуватися. Барбу, за яким ви так побивались, зрадник. Годинну тому його застрелили, бо він намагався перейти до німців. Можете йти!..
Ця звістка розлетілась по штабу блискавкою. Другого дня на КП гуділо, як у вулику.
Генерал прийняв Улю привітно. Запросивши його сісти, він заговорив доброзичливим тоном:
— Що, пане Уля, хочеш попрощатися? Я вважаю, що зараз уже можна не вживати ніяких маскувальних заходів. А втім, якщо ти захочеш, то ми легко можемо знайти який-небудь привід. Приміром, дамо, тобі десятиденну відпустку. Коли ти збираєшся їхати?
— Пане генерал, я не прощаюсь, а, навпаки, хочу ще зостатися у вас…
Хоч генерал і здивувався, проте він не показав цього.
— Можеш залишитися! Принаймні мені буде приємно. І не переживай. Хто з нас не помиляється. Думаєш, зі мною цього не бувало? Добре, що хоч так закінчилось. Правду кажучи, вся ця історія досить мені набридла.
— Спасибі вам, пане генерал, за увагу до мене. Хочеться, щоб ви забули, з яким завданням я до вас прибув, і в майбутньому, як і всі інші, вважали мене рядовим шифрувальником. Сподіваюсь, пан капітан Смеу не заперечуватиме, бо мною він був задоволений. А крім того, в групі зостається лише троє. Певна річ, ви її поповните новими солдатами. А проте навчити їх за день чи два не зможете. Отож мені хочеться поки що залишитися у вас. Звичайно, я не прошу ніяких привілеїв і зобов'язуюсь підкорятися всім наказам та розпорядженням…
— Я ж кажу, що не заперечую. Але як ти зумієш домовитися з своїм начальством? Раз небезпеки з боку агента абверу вже нема, то хіба тобі дозволять залишитися у нас? По-моєму, ти мусиш сам з'явитися до штабу армії і особисто доповісти про все…
— Звичайно, я мушу це зробити… І тому прошу вас відпустити мене на три дні. Цього мені досить. Разом з тим я скористаюсь нагодою і попрошу дозволу залишитись у вас.
Генерал якусь мить здивовано дивився на Улю.
— І коли ти їдеш? — вимовив він зовсім не те, що йому хотілося.
— Завтра вранці. В четвер після обіду й повернуся.
— Здається, ти певен, що тобі не відмовлять! — констатував генерал, розуміючи, що Уля чогось не договорює.
— Не так уже й певен. А проте цього разу мені можуть дозволити те, в чому досі відмовляли.
— Якщо ти так хочеш зостатися в нас, то я бажаю тобі успіху!
— Дякую, пане генерал! — мовив Уля на прощання.
А генерал, замислившись, довго дивився у вікно.
«Чого він залишається, невідомо, — думав він. — У кожному разі, не через те, що йому сподобалась шифрувальна справа… Але яка не є справжня причина, мені буде спокійніше, коли Уля працюватиме при моєму штабові».
ЛИСТ
Фронт знову просувався вперед. Фашистські війська відступали в паніці. Важкі випробування випали на долю частин дивізії «Молдова», які в запеклих боях знищили ворожу оборону, розташовану на укріплених горбах.