Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
А що, не можна через наших людей в СБУ дізнатися, що вона там робила?
— Та вже я працюю в цьому напрямку, але поки що результатів немає. Там же теж діловари сидять: бабки беруть, але щось путнє розкопати, так у них, бачте, чисті руки й гаряча совість, «понімаєтє лі».
— Гаряче серце…
— Біс із ними, з тими кадебістами. Не подобається мені Валентина. Щось на неї, справді, не схоже. Треба уважніше придивитися до неї. Не підсунула б вона нам якусь свиню.
— Бач, скільки проблем, а я тут розлігся. Вікторе Романовичу, ще трішки, і я буду в повній бойовій. Ось побачите. Тільки не ставте на мені хреста, дуже прошу.
— У якому розумінні? — Клютов суворо глянув на Назарова.
— У всіх розуміннях: і в прямому, і в переносному. Хрест — він і є хрест.
— Та що ти за дурниці городиш? Ми ще з тобою повоюємо. Тобто — не з тобою повоюємо, а з тобою проти когось повоюємо.
— Ото ж бо. Як слова не став, а виходить подвійний сенс. Знаю я нашу систему: поки крутишся й потрібний — з тобою й поводяться відповідно. Як тільки спіткнувся — суши весла. Або сухарі.
— Та бодай тобі пипоть на язик! Що ти мелеш? Мабуть, треба сказати коновалам, щоб тебе мерщій гнали звідси. А то ще щось надумаєш. Усе, видужуй швидше, а мені вже треба бігти. Наступного разу, гадаю, зустрінемося вже не тут.
Клютов потиснув руку Назарову й швидко вийшов. Микола Якович ще довго дивився на двері, за якими зник Клютов, і думки його були тривожні та недобрі. Тривожні тому, що він добре знав, як позбуваються людей, котрі стали непотрібними в силу втрати ними здатності «вирішувати питання». А недобрими, бо Микола Якович був не з тих, хто пасує перед
труднощами, і боротися за своє існування під сонцем він готовий усіма способами. Аж до фізичного знищення противника. Клютов поки що в одному таборі з Назаровим. Але якщо Микола Якович відчує небезпеку — бережися будь-хто. Навіть така потужна фігура, як ця людина, яка щойно зникла за дверима лікарняної палати.
7
З агентом «Атех» Богдан Данилович зустрівся за філармонією біля так званого пам’ятника возз’єднанню. Збудований у 1982 році, він мав символізувати єднання російського й українського народів. Але чомусь від самого відкриття величезної дуги, виготовленої з нержавіючої сталі у формі веселки, люди почали називати цей витвір ярмом. Можливо, ця назва виникла тому, що під аркою автори проекту вмістили скульптури Богдана Хмельницького і російського боярина-посла, які 1654 року підписали в Переяславі угоду між Україною і Росією, і яку більшість українських істориків нині визнає ганебною і кабальною.
Була тільки дев’ятнадцята година, але на вулиці вже смерклося, люди, що проходили біля пам’ятника, навіть не зупинялися, тому полковник мав усі підстави не боятися, що їх хтось підслухає чи й взагалі побачить.
— Я вас вітаю, — Зорій простягнув руку агентові. — Як справи?
— Доброго вечора, Богдане Даниловичу. Все, як і раніше: турботи на роботі, вдома, а іноді й між роботою та домом, — відчувалося, що агент поспішає, але показувати це не дуже хоче.
— Я вас постараюся довго не затримувати, — полковник узяв агента за лікоть, підвів до гранітного парапету, за яким починався крутий спуск до Дніпра і розгорталася чудова панорама лівобережної частини столиці.
— Та ні, я із задоволенням хоч трішки подихаю свіжим повітрям. Якщо в Києві після Чорнобильської аварії повітря взагалі можна вважати свіжим.
— Нам треба визначити основні віхи, на які будемо орієнтуватися, рухаючись у напрямку втілення нашої заповітної мрії. Деталі мене не цікавлять, бо, по-перше, я не зовсім професійно розуміюся на них, а по-друге — я цілком вам довіряю і впевнений, що краще, ніж ви, здійснити наші плани не і може ніхто.
Та так уже й ніхто! Є люди, які набагато краще за мене розбираються в тих чудернацьких хитросплетіннях економіки й політики, в яких заплутувалася Україна впродовж панування в ній олігархії й дикого капіталізму.
Так, десять років грабунку й вивезення капіталів за кордони дарма не минули. Розсьорбувати доведеться довгенько. Ллє я ще й ще раз хочу вас переконати, що окрім нас вивести цю нещасну країну з глибокої кризи нікому. На попередній, зустрічі ви остаточно погодилися з моїми аргументами, і я сподіваюся, що не передумаєте відіграти в планах спасіння країни основну роль.
— На переправі коней не міняють. Раз дане мною слово стає законом. Насамперед для мене. Тільки немає впевненості в тому, що обов’язково посада, яку мені треба буде обійняти, і повинна бути саме тією, яку ви, Богдане Даниловичу, мені визначили. Хіба не можна якось по-іншому?