Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
З’ясувалося, що Віталій Пацько колись ловив рибу в якомусь рибгосподарстві. Приїхали на мотоциклі два міліціонери, сказали, щоб змотував вудки — тут ловити не можна. Пацько у властивій йому манері заявив, що не визнає жодних заборон і бачив їх у гробу в білих капцях. Міліціонери, звісно, шоковані таким нахабством, але все ж попередили, що поки вони прийдуть, щоб його й духу не було. Залишили мотоцикл і рушили далі берегом — подивитися, може, ще хтось ловить. Повертаються — Віталія немає, а в колясці лежить якась трубка, обклеєна кольоровими поштовими листівками. Один з міліціянтів узяв ту трубку, покрутив, і почув, що всередині щось клацнуло. Невідомо чому, але міліціонер миттю жбурнув її подалі. Вона впала в канаву і відразу ж вибухнула. Тоді встановили особу цього мужика, трішечки пошукали, але оскільки всі залишилися неушкодженими, кримінальної справи не порушували, аби не псувати статистику, і швидко про це забули.
Коли ви про це дізналися, Пацько вже знову сидів у вашому КПЗ, але причетність до вбивства ви не довели, і його випустили. А тут і випадок з мотузочкою підоспів. Усе правильно?
— Ай, молодця! Відчувається школа. Зараз молодняк так не може. Усе правильно. А тепер, Вікторе, скажи чесно, якщо піймаєте Пацька на території України, нам відправите як об’єкт, не вартий вашої уваги, чи повісите на нього кілька десятків «глухарів» і спробуєте запроторити на довгії літа у місця не дуже далекі?
— Правду кажучи, якби на Пацьку висіла підозра лише якогось там вошивого теракту з мотузочкою, то навряд чи ми гак активно його шукали б. У нас є підозра щодо можливої участі «Терориста» в більш серйозних злочинах. І пов’язано це не з якоюсь там суперечкою з колегою по слюсарному цеху і, як ви кажете, мотузочкою. Пацько підозрюється в замахах на життя відомих політиків, багатих і впливових в Україні людей.
— Знову лише замах. Виходить, Пацько всім лише обіцяє, погрожує, а довести до кінця не вистачає клепки?
— Та ні, цього разу Пацько (якщо те справді вчинив він) забив майже до смерті двох відомих людей. І всі ниточки тягнуться до «Терориста». Так що сьогодні ми з вами, товаришу полковнику, будемо не лише вечеряти, а й пильнувати.
10
Ресторан «Дельфін» із сучасним дорогим інтер’єром і не надто захмарними цінами в меню мав славу закладу, відвідати який могли дозволити собі люди середнього достатку. Не гребували й багатії. Тут вживу грала пристойна команда музикантів-професіоналів, а симпатична дівчина непогано співала. Також не під «фанеру», що в нинішній час — рідкість.
Яруга з Середою сіли до столика недалечко від музикантів. Для відпочинку це місце не надто зручне й затишне, але для спостереження — кращого не придумаєш. їхній столик наче заховався за чималенькою колонкою, з якої линула спокійна інструментальна мелодія. Музиканти тільки-но збиралися розпочати свою програму.
Яруга сидів упівоберта до зали одним боком, Середа також упівоберта — другим. Вони вже випили по стопочці горілочки й доїдали овочеві салати, коли до зали увійшли дві симпатичні молодички в дорогому модному вбранні. Надто яскравий макіяж на обличчях видавав їх як жриць кохання.
Віктор і Теодор Йосипович перезирнулися. Яруга на кілька секунд заплющив очі. Середа непомітно кивнув.
— Тепер ми уважно повинні стежити за тими дівчатами, — тихо промовив Яруга. — Якщо нам сьогодні пощастить, саме до них має підсісти Пацько.
«Оса» (а це була вона) і її подруга сіли за вільний столик у самісінькому кутку біля вікна. Лише одиниці з постійних відвідувачів знали, що з того боку зали вікна — бутафорні. Дизайнерське підсвічування ніш у стіні виконано настільки талановито і вдало, що, здавалося, сам вечір ось-ось проникне знадвору в приміщення ресторану.
Жінки щось замовили офіціантові, який, кивнувши, швидко відійшов до іншого столика. «Оса» вже побачила Яругу, вигляду не подала і взагалі поводилася професійно: і як агент, і як повія.
— Слухайте, Теодоре Йосиповичу, у мене зараз таке відчуття, що ми з вами з одного відділу однієї спецслужби. І що начебто й не було роз’єднання, і ми після операції розійдемося по домівках, а завтра раненько вже будемо знову на роботі. І, кажу вам, якось від цього відчуття аж потепліло на путні Голова й серце реагують на такі вибрики уяви позитивно. Вибачте, але з’явилися якісь призабуті імпульси ностальгії, що взагалі-то не зовсім властиво моєму єству.