Соло бунтівного полковника. Вершина

— У нас навіть думки збігаються. Я щойно через те саме лаявся останніми поганими словами. Але, слава Богу, є вищі сили, які бачать наші муки і втручаються, не розжарюючи нас до білого жару. А прийшов до вас із приємною звісткою: до нас їде ревізор.

-І що ж тут приємного? Саме слово «ревізор» аж бринить негативом. Вслухайся — р-ре-ві-з-зо-р-р! Жах який.

— Середу пришлють нам на допомогу. Знайшли кого боятися — покидька придуркуватого, який ну ду-у-же страшний для безпеки Росії. Щось тут не те.

— Теодор — порядна людина. У розмові, бува, не натякнув, чому насправді приїжджає?

— Та щось схоже на натяк прозвучало. Мовляв, начальство посилає для вдосконалення взаємодії між дружніми спецслужбами, а перед цим зауважив, щоб я сам визначив, де він каже правду, а де — ні.

— А ти що про це все думаєш?

— Мені, Богдане Даниловичу, здається, що Середу присилають вивчити ситуацію на місці, знаючи про його особисті зв’язки в Україні та прихильне до нього ставлення. І у нас в СБУ, і взагалі в країні. Російські колеги добре знають, як липують їхні агенти, зокрема й ті, що працюють на ФСБ на території України. Наші ж політики, яким миліша Росія, часто «ліплять» те, що їм нині вигідно, і теж високою об’єктивністю не відзначаються.

Якщо це так, то нам треба підготуватися й надати Середі і к тну й об’єктивну інформацію про ситуацію в Україні. Ключовою фразою в його звіті начальству після відвідин Києва має стати таке: в Україні немає серйозних сил, які не на словах, а на ділі ладні поступитися незалежністю як платою за якісь примарні чи й справжні преференції або підтримку з боку Росії. Усе, що творять публічно наші політики — будь-яких поглядів і переконань — це лише їхня риторика перед виборами. Насправді ж наше суспільство монолітне й готове захищати свою незалежність.