Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Я знаю про це, — спокійно відповів Кувалдін. — Вживаю заходів, щоб прояснити ситуацію. Не хотів турбувати через дрібниці. Щось з’ясую — доповім.
— Ти що, не розумієш — усе це не випадковість! Хтось полює на наших людей. Швидко все з’ясуй і зроби так, щоб цього ніколи не повторилося. А хто винний — зна
йди, — Клютов знову сьорбнув зі склянки. — І покарай. Зрозуміло?
Так точно, Вікторе Романовичу! — Кувалдін підвівся и дивана.
Іще одне. Прослідкуй за поведінкою Назарова. Він найближчим часом виходить із лікарні: начебто все страшне посаду. Але я не впевнений, чи все так гарно, як здається і як запевняє нас Микола Якович. Бо з однією з жертв нападу начебто все зрозуміло. У Бойченка, кажуть, дах поїхав. Щоб і з цим кадром, тобто Назаровим, не трапилася така сама історія. Крім того, організуй спостереження за Ромниченко. Щось останнім часом вона активізувалася в справах, які раніше її не цікавили. Щоб, бува, вона нам хатку не поламала. Таких людей треба тримати в полі зору.
— А що вас конкретно цікавить по Ромниченко?
— Усе: з ким спілкується поза роботою, як справи вдома, чи не стрибає в гречку…
— Ромниченко? В гречку? — перебив Клютова Кувалдін.
— А що ти думаєш? Усяке трапляється. Буває, що й п’яний співає.
6
Віктор Романович Клютов підійшов до ліжка, на якому напівсидів Назаров. Миколу Яковича попередили, що сьогодні його мав відвідати приятель і спільник у справах, які ці двоє впливових в Україні людей вирішували чи, точніше, робили разом. Назаров повільно, але впевнено одужував. Після замаху на його життя біля палати весь час чергувала охорона. Кілька його відданих людей не відходили від вікон лікарні ні вдень, ні вночі.
— Ну, привіт, — Клютов обережно потиснув руку Назарова. — Лікарі кажуть, ти молодець, хоча й попередили, щоб я тебе не вантажив справами. Я ж бачу, костоправи, як завжди, перестраховуються: виглядаєш ти чудово.
— Дякую, Вікторе Романовичу. Я й сам відчуваю, що, здається, видужую. Вважайте, мені пощастило.
— А є в тебе якісь думки щодо винуватця твоїх нещасть? Бо, як мені відомо, органи наші доблесні нічого конкретного ще не накопали.
— Та ні, щось там у них уже є на прикметі. Я ж, чесно кажу, навіть не уявляю, хто й за що мене так відгамселив. Мудаків, звичайно, на наш вік вистачить, є й ті, які заздрять нам, нашому успішному бізнесу, успіхам, так би мовити, на політичній ниві.
— Нічого, видужуй швидше, бо роботи — непочатий край. Та й пошукати цих, що посміли замахнутися на нас, треба як слід. Бо на хлопців з органів серйозно розраховувати нема чого. Ти ж знаєш — така сама халепа і в Юри Бойченка.
— Що? Мені про це нічого не відомо.
— Ми не хотіли тебе тривожити — тобі й так нелегко. Так ось, тепер уже можна тобі розповісти. Бойченка знайшли на подвір’ї його дачі. Побитий, ледве живий. І теж, як у випадку з тобою, ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не чув. Зорро якийсь чи невловимий Ян… твою мать. У Феофанії зробили операцію — якесь німецьке світило прибуло вчасно. Теж тепер видужує. Але там, як мені повідомили, можуть бути проблеми з головою.
— Так-так, — Назаров закусив губу, — щось мені це не подобається. Треба серйозно цим зайнятися, бо… — він подивився на Клютова.
— Правильно мислиш — я наступний. Чи не так?
— Та не дай Бог, Вікторе Романовичу! Будьте обережні, бо нікому буде наші плани рухати. Що там робиться «на волі», хоч розкажіть.
— Наша людина йде наміченим маршрутом — на саму верхотуру. Щоправда, мені здається, починає вести свою гру. Увірував у свою виняткову історичну місію. Ну, то ми його підправимо. У пику з’їжджу — і все стане на своє місце. Але непокоять деякі незрозумілості. Набирає авторитету оця фінансистка — Ромниченко. Так буром пре, що аж цікаво, хто її підштовхує.
— Хіба ви не знаєте, що її й штовхати не треба. Вона ж підірвана. Розумна баба, але в неї геть відсутні владні амбіції, їй би тільки працювати й працювати.
— Ну, не скажи. Апетит приходить коли? Під час їжі. Є там у мене один чоловічок, недалечко крутиться. Так-от, він інформує про деякі дивні речі в поведінці Ромниченко. Наприклад, звернув увагу, що раніше ця дама ніколи не виявляла
інтересу до політичних баталій і розкладок, її цікавила, як ти кажеш, робота й тільки робота. А зараз вона проводить якісь зустрічі з відомими політиками, навіть одягатися стала по-іншому. Нещодавно чогось до Служби безпеки на Володимирську ходила.