Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Зрубова замовкла. Ні пари з уст і Шершун. Нарешті Катерина Олексіївна промовила слово, яке в генерала саме й було вже на язиці.
— Страшно?
— Страшно, Катерино Олексіївно, страшно.
— А ті клініки, що начебто лікують наркоманів? Розвелося їх, як грязі. А яке з цього пуття? Батьки віддають останню копійку, а ті горе-лікарі просто замість одних наркотиків колють нещасним інші. Наркоманам майже той самий кейф, тільки тепер легально і за батьківські гроші. Не треба красти, брехати. У призначений час ідеш у пункт, тобі колють чи дають піґулку, наприклад, метадону — і ти вільний. А реклами!
«У центрі реабілітації вас зустрінуть кваліфіковані лікарі, які й покажуть, і врятують». Ага, багато врятували.
— То що ж робити? — запитав Шершун. — Який вихід?
— Для початку треба посадити всіх тих, які продають в аптеках і з-під поли наркоту. Це — крім справжньої боротьби з незаконним наркообігом. Міліція ж не лише імпотентна в цій боротьбі, а часто-густо ще й «кришує» розповсюджувачів зілля, і сама обертається на злочинців. Не виняток, що й ваші колеги потроху підробляють у такий спосіб.
…Вони говорили довго-довго. Генерал-лейтенант СБУ Володимир Дмитрович Шершун і лікар Катерина Олексіївна Зрубова. І те, про що Зрубова лише здогадується, Шершун знає напевне. Орган державної безпеки України став одним із ланцюжків у злочинних схемах наркоділків. Хто й коли розірве ці ланцюжки — не знає ні генерал Шершун, ні лікар Зрубова. Але в обох є надія. І вони не лише сподіваються. Вони щось роблять. Кожний на своєму місці.
Глава одинадцята
Кандидат
1
Навколо цієї людини Богдан Данилович ходив довго, вивчаючи найдрібніші нюанси й деталі біографії, починаючи з того, як прадід поселився на хуторі біля однієї з найкрасивіших річок України. Способів, методів і можливостей вивчення людини в органів держбезпеки безліч. їх достатньо, щоб просвітити життя цілої сім’ї у трьох-чотирьох поколіннях: хто був ким, що робив, що говорив, кого любив і кого ненавидів. Ось тільки зазирнути в душу людську ще жодному кадебістові не вдавалося.
Утім, Богдан Зорій людей знав добре. І не лише досвід — життєвий, професійний — слугував йому в тому, що він майже безпомилково, з першої зустрічі міг сказати про людину: лайно! Якщо то справді було так. Чи ж помилявся Зорій хоча б іноді? Так, помилявся. Але то були похибки не фатальні. Міг хтось із
нових людей, котрі набивалися в друзі до Богдана, попервах замилити йому очі — до першої ж перевірки на вошивість. А перевіряти Зорій любив. І вмів…
Богдан Данилович Зорій шукав людину. Не політика, не державного діяча, не розумного економіста, не успішного бізнесмена. Він прагнув знайти особистість, яка увібрала б у себе всі ці риси й водночас залишалася б людяною, доброю, щирою та чесною.
Зорій чудово усвідомлював утопізм своєї мети, але відчайдушно й наполегливо шукав. Кілька кандидатур, які спочатку було заявили про себе як люди слова і діла, не витримали випробувань, «попливли» після перших же пропозицій не найчистішого морального ґатунку.
Навіщо Богданові Зорію, полковнику Служби безпеки України, потрібна така людина? Щоб завербувати й поставити чергову галочку в річному плані придбання конфіденційних добровільних помічників? Яких раніше офіційно називали сексотами, тобто скорочено від слів «секретный сотрудник»?
Ні, Богданові Зорію людина потрібна для іншої мети. З нею, з цією людиною, полковник Богдан Зорій пов’язував зовсім не особисті й аж ніяк не службові плани…
Нарешті таку людину знайдено. Богдан ще її вивчає, але не на відстані, не спостерігаючи збоку, а в тісному контакті й на складних завданнях. Сама людина, яку Зорій втягнув у свої плани, ще не зовсім усвідомлює, що має з цього вийти. Але Богдан Данилович Зорій знає. Він став на дуже складну й відповідальну стезю. І вороття вже немає. Точку неповернення пройдено…
2
Як і коли кадебіст Зорій почав перетворюватися на дисидента, а за всіма мірками новітньої офіційної української політики — на державного зрадника? Звісно, це трапилося не вмить. Сумніви прокрадалися в душу поволі, тихцем. І полковник знав, коли це почалося. Але Богдан Зорій пам’ятав єдині слова, якими й керувався відтоді, як промовив їх офіційно і прилюдно. Це слова присяги на вірність українському народові, які він вимовив перед колегами у 1992 році.