Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Богдан Зорій твердо був певен: хоч би що він робив, він виконує клятву — берегти й боронити рідну країну, свою землю від будь-кого, хто на неї зазіхне. І полковник СБУ Зорій не ототожнював зі своєю Батьківщиною, зі своєю рідною країною оте страшне опіння, що вовтузиться й бурлить біля українських Скіпетра і Держави, а точніше — біля Булави. Цей символ влади нині в брудних, а можливо, у закривавлених руках. Тому те, що він задумав і що він робить, — свята справа. І Бог на його боці.
Так міркував Богдан, ці слова він промовляв у думках, як молитву, як заклинання. Промовляв завжди, щойно совість «державної людини», військового служаки починала підбиратися зі своїм моралізаторством до совісті українського патріота і сина землі української.
Богдан Зорій мав стільки негативної інформації про нинішню владу, що кидав совісті служаки в обличчя убивчі факти злочинної діяльності владної верхівки. І совість кадебіста затикалася, глохла, забивалася кудись у куток Богданового «я», боячись певний час навіть натякнути на службовий обов’язок, на офіцерську честь.
З
Апарат оперативного зв’язку в кабінеті Яруги не вгавав. Хтось уже з годину методично, за кожні дві-п’ять хвилин надзвонював, але Віктор не брав слухавки принципово. Немає його, не-ма-є! Роботи повно. Хоча писанину роботою назвати важко, але ж від неї нікуди не дітися. Оформити письмові агентурні повідомлення, розробити завдання агентам, що виїздять за кордон, або тим, хто працює за серйозними оперативними справами. Звіти, плани, аналітичні довідки, характеристики агентів, купа запитів з вивчення кандидатів на вербування, об’єктів оперативних і кримінальних справ. Писати, писати, усе писати…
Оперативний працівник удень бігає містом, а вночі пише. Якщо ночі не вистачає — пише вдень. Ось тоді його не чіпай.
Ітелефонувати йому марно.
Але хоч Яруга слухавки й не брав, працювати однаково вже не міг. Його тіпало від цих методичних дзвінків.
— Алло! — не витримав нарешті Яруга.
— Ви там на фронті всі, чи що? — голос полковника російської ФСБ Середи видавав його роздратованість. — Коли вже у вас там закінчаться революції?
— Здрастуйте, Теодоре Йосиповичу. А коли це «політичний сиск» не мав роботи? Навкруги вороги, шпигуни, терористи, диверсанти. А ви, товаришу полковнику, хочете запропонувати допомогу?
— Ти вгадав. Я зараз дещо скажу, а ти вже сам визначайся, чому вірити, а що я кажу так, для проформи.
— А просто саму правду сказати не можна?
— Та ні, треба ж виконувати вказівки начальства, так би мовити, зважати на інтереси своєї держави.
— Ну, гаразд, давайте. Тільки ж і я зважатиму на інтереси держави. Своєї.
— Мене посилають до вас, тобто в Україну, у відрядження. Так би мовити, надати допомогу в розшуку Пацька. А також вивчити обстановку на місці з метою вдосконалення взаємодії в роботі наших спецслужб. Засік?
— Авжеж, думаєте, як хохли, так уже обов’язково й тупі. Ох, вибачте, Теодоре Йосиповичу, забувся, що ви ж Середа, а не Среда.
— Гаразд, не треба так неприховано насміхатися над ветераном. Ти краще скажи (можеш навіть збрехати), що радий будеш мене бачити. Зустрінеш, пригрієш, нагодуєш. Можливо, і напоїш. Чи не так?
— Та де ж вас, переродків-перевертнів москальських подінеш? Кажіть, коли прибуваєте?
Зтакими, як Середа, добре. І просто. Будь-який жарт сприймається як жарт. Стара гвардія — не нинішні сосунки. Скільки серйозних, потрібних справ не склеїлося б, якби не давні зв’язки — приятельські, а то й дружні стосунки працівників колись єдиної спецслужби — КДБ! Звичайно, трапляються й гівнюки. Вони й тоді були. Гівнюк — він і в Африці гівнюк. Теодор Середа ніколи гівнюком не був. Цікаво, який він зараз? Чи вплинули на нього як на особистість обставини розпаду СРСР і створення незалежних держав? Наскільки велика (і, звичайно, брудна) політика
здатна зробити з доброго опера й доброї людини гівнюка і гнилушку?
Яруга розумів, що приїзд колеги з Росії — зайвий клопіт, але водночас — цікаво поспілкуватися з людиною, яка донедавна була «своя», а нині опинилася по той бік кордону. Стала чужою…
4
Яруга зайшов до Зорія доповісти про телефонну розмову із Середою. Богдан Данилович щось писав. Побачивши Яругу, здається, зрадів.
— Хух, добре, що зайшов. Хоч рука відпочине від цієї чортової писанини. І який дурень придумав кожний пчих оформляти довідками?!