Щоденник моєї секретарки
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-1515-30-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
А от у суботу вільна від зрадливих садівників і городників столиця нарешті починає дихати вільно. На вулицях можна обирати смугу руху, а біля узбіччя — навіть місце для паркування. Шофери, яких більше не тягне за комір потік, починають заздалегідь помічати світлофори, а на червоному світлі замість просто колупатись у носі задивляються на киянок, що гордовито несуть свої принади тротуарами міста і виглядають однаково сексуально у будь–яку пору року.
Коли дивишся з вікна автомобіля на порожні вулиці, філософські думки радо зазирають до голови, забрьоханої щоденними проблемами, заліпленої жуйкою непотрібних розмов, і оживляють мозок, даруючи нові, несподівані ракурси для погляді на світ. Але сьогодні мене переслідували, на жаль, ракурси цілком сподівані. Гуманоїди в «обізяннику», понеділковий суд та Жора з Ґенеком як «розумная цьому альтернатива». При згадці про «обізянник» за візуальною асоціацією перед очами спливло дідове прес–пап’є. Як же його дістали люди, що він їх зобразив у вигляді мавп!
Цілий день я витратив, намагаючись змоделювати усі найгірші варіанти розвитку подій. Аналізував усе, що проходило через гуманоїдний банк, усе, в чому вони брали участь, усе, чому були пасивними свідками або й просто могли випадково довідатися. Це нагадувало тренування з проскакування між крапель дощу. Ні, якого там дощу. Арешт цих двох відморозків міг викликати як мінімум тропічну зливу, а то й гірську лавину зі снігу, перемішаного з камінням.
Але моїм завданням було не залякувати самого себе, а зміцнювати оборону і передбачати напрямки найнебезпечніших ударів супротивника. І я ретельно зміцнював та передбачав. Під вечір від цих забав уже порядно гуділо у голові, коли чергову вервечку сумних передчуттів та ще сумніших очікувань перервав телефонний дзвоник. На проводі була дружина.
— Ти пізно сьогодні?
Дивне запитання.
— Як завжди.
— Не затримуйся, будь ласка, нам іще треба поговорити.
Що ж. За довгі роки подружнього життя я звик, що подібна інформація не віщує нічого хорошого. В українських родинах словосполучення «треба поговорити» вживають виключно у значенні «поскандалити».
У молоді роки я, звісно, тут–таки знайшов би поважний привід затриматися на роботі або й навіть поїхати у термінове відрядження. Тоді я вірив, що така пауза здатна зруйнувати запланований і ретельно підготований родинний скандал. Але з досвідом стало зрозуміло, що будь–які маневри призводять тільки до його відтермінування з відповідним збільшенням масштабу. Та й взагалі жінку неможливо відучити, перевчити, ба навіть навчити чогось нового. В принципі неможливо. З роками я став фаталістом — що буде, то буде — тому, отримавши попередження про скандал, просто підвівся і поїхав додому.
Я не знав, на яку тему будемо сваритися сьогодні, але відчував, що готовий до будь–якого повороту розмови. Дводенна біганина з цим ідіотським арештом, перебирання в голові можливих наслідків, вибудовування варіантів, спілкування з неприємними та дуже неприємними людьми привели мене у повну бойову готовність.
Але, попри безліч шрамів на душі і захисний панцир цинізму по периметру, з голови не йшло просте питання. Ну чому, скажіть, будь ласка, усі жінки чіпляються зі своїми розмовами так невчасно? На роботі не знаєш, куди тікати від проблем, і тут–таки Сапула вважає за потрібне поділитися поганими емоція-
ми, а тепер іще й додому викликають, як на ешафот! І головне — і там, і там, і там в результаті все одно виявляєшся крайнім!! Хто буде витирати соплі підшефним, бігати по допитах, домовлятися з прокурорами, наймати адвокатів? Правильно, ваш покірний слуга. На кому можна зірвати емоції? От він, до ваших послуг! І у родині — так само. Навіть якщо ми врешті й розлучимось, я все одно залишуся відповідальним за все — від квартир, машин, роботи дружини і сина аж до організації шлюбів численних онуків, дай Бог, щоб вони колись у мене з’явилися.
Світ, хай би йому грець, ділиться на тих, хто бере на себе відповідальність за інших, і на тих, хто навіть за себе відповідати не здатен. Проміжних варіантів я ще не зустрічав.
Павлюк–паша дозволяє собі на кілька тижнів пірнати у нірвану, абсолютно не турбуючись про те, що може статися за цей час. Сапула може легко сказати: «Хай сидять». Ґенек: «Нічого не обіцяю».
Як добре жити, твердо знаючи, що є людина, яка розгребе наслідки твоєї безвідповідальності! А у мене навіть у відпустці телефон цілий день не замовкає. Наче гросмейстер у сеансі одночасної гри — на третій дошці атакуєш, на другій — захищаєшся, а на першій — цуґцванґ.