Щоденник моєї секретарки
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-1515-30-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
— Ну, за Пашу ти особливо не турбуйся…
— Я не за Пашу… — не витримавши більше, я зірвався зі стільця. — Я за всіх вас турбуюся! Ти що, не бачиш, що зараз коїться?!
Сапула замість відповіді опустила очі.
— Це раніше ми рахували, у скільки грошей все це обійдеться. А зараз вже йдеться не про гроші. Зараз донецькі витискують усіх! Не лізуть у долю, як раніше, а витискують. Повністю і до кінця. До тюрми, до крові! Зайди в інтернет, поцікався! — Я бігав по кабінету і, здається, навіть вимахував руками, чого не бувало вже років зо п’ять.
— Та знаю я, — вона очей не підіймала, а це означало, що зараз вже одбріхувалася задля годиться, просто, щоб не здавати одразу своїх позицій.
— А якщо знаєш, то згадай про того господаря яхт–клубу, якого пристрелили за те, що не захотів продати свій клуб донецьким. Їм уже не докази потрібні, а просто інформація — де ходять гроші. І тоді вже прийдуть та заберуть, у них методи знайдуться!
— Та чого ти?.. — Катя підійшла, примирливо впіймала мене за лікоть. — Я ж усе розумію. Просто достали вони мене, от я і поскаржилася.
— Поскаржилася, — пробурмотів я. — Зараз самий час так скаржитися.
— Ну, пробач. — Ця фраза прозвучала дещо прохолодно, але подальший обмін емоціями не мав жодних конструктивних перспектив.
Я тільки мовчки сів на місце і відвернувся. Але врешті все–таки не витримав.
— Знаєш «Шелтерз» у Пасажі?
— Той, який фаст–фуд із джазом?
— Він. Теж донецькі забрали. Тільки господарі виявилися розумнішими і до стрілянини не дійшло. Домовилися за гроші.
— Та чого ти заводишся?
— Я не заводжуся. Просто намагаюся пояснити серйозність ситуації.
У цей кульмінаційний момент в кишені затіпався мобільник.
— Так, Георгію Ісаковичу!
— Сергійку, значить, слухай. У справі нічого серйозного. Поки. І вказівки нема. Це оперативна самодіяльність.
Фу, тоді вже легше. Принаймні телефоном можна користуватися.
— А де вони?
— В «обізянніку», прямо у відділку, — в трубці почулося звичне старече крекотіння. — В понеділок буде суд, він дасть їм по п’ятнадцять діб, і їх і справді повезуть на Глибочицьку. А там приймуть і будуть вже розкручувати далі.
— Ясно. І що робити?
Старий знову закрекотів.
— Ну, як мінімум до понеділка можеш спати спокійно, — він єхидно хихотнув.
— А в понеділок? Є якась надія?
— Надія? — перепитав Жорик. — Надію треба організовувати. Будемо шукати, хто суддя. Добрі люди всюди є, може, підкажуть.
В його вустах це звучало майже як обіцянка. Принаймні мені хотілося у це вірити.
— Дай Бог. Дякую вам, Георгію Ісаковичу.
— Та шо ти. Відпочивай.
Сапула дивилася на мене очами, сповненими мовчазних запитань.
— Поки що сидять, — повторив я слова, почуті в телефоні. — В понеділок — суд. Жорик шукає виходи на суддю.
— Та! — Катька безнадійно махнула рукою. — Судді там всі ментами прихоплені.
І знову не вгадала з емоцією.
— А що ти пропонуєш? — раптом визвірився я. — Організовувати втечу? Тоді їжджай, передай їм мотузяну драбину.
— Ну чого ти?
— А нічого!
Ех, баби! Коли погано — обов’язково зробити так, щоб ближньому стало іще гірше.
На телеканалі «Інтер» почалась трансляція нової політичної антиреклами, спрямованої проти кандидата у президенти Віктора Ющенка. Протягом ролику спочатку з’являється підкова та слова «Так, Ющенко». Далі в ролику зображений Віктор Ющенко в одязі ковбоя, який під музику кантрі скаче по карті України, після чого з’являються слова «Ющенко пішов в президенти». Потім з’являється карта України, поділена на три частини: західна — з написом 1 сорт, центральна — з написом 2 сорт, східна — з написом 3 сорт. На екрані з’являється текст «Так виглядає їх Україна». Закінчується ролик текстом: «Україно, розуй очі!», «Не дай себе ошукати!». Ролик триває 10-20 секунд. Жодної інформації про замовника або автора ролика немає.