Щоденник моєї секретарки

Певно, смішно виглядає бізнесмен у дорогому світлому костюмі, який іде вулицею з двома пляшками коньяку та шоколадкою у руці. Але мені зараз було начхати на це.

Олесь вже чекав у парку під пам’ятником. Його постать здавалася зовсім мізерною на тлі гігантського чорного стовпа — багнету чи то колони, що символізував героїчну перемогу совєцького народу.

— Здоров, козаче! — я переклав до кишені одну з пляшок, щоб звільнити руку для привітання.

— Драстуйте.

— Згадаємо юність? — показав я у бік бетонного парапету, що оточував пам’ятник.

— Ой, а можна ми сядемо так, щоб не бачити цього фалоса? У мене алергія на секс.

Я посміхнувся:

— А хіба ти не знаєш, що фалос завжди означав перемогу? Історія перемог — це історія фалосів.

Олесь зміряв оком монумент і перевів погляд у бік Лаври.

— Ну а бабу тоді навіщо поставили? Що вона означає?

— Блін, хто з нас поет? — обурився я. — До пари. Де є фалос, має бути баба. Не простоювати ж дарма. Баби — це невідворотне.

— Я зараз блювону, — несподівано відказав Олесь і пішов доріжкою у напрямку урочища.

Наскільки реальною була ця погроза, сказати важко. Судячи з рухів та голосу, хлопець ще не набрався до такого ступеня, щоб блювати. Швидше за все, був озвучений своєрідний поетичний образ, тому я почимчикував слідом, видивляючись затишне місце. Ми пройшли ближче до лаврського паркану і врешті попри мої світлі, а значить вразливі до вуличного бруду штани примостилися просто на сумнівній парковій лаві боком до монументальної пропаганди і обличчям до Дніпра. Втім, так само роблять усі кияни, коли причащаються на схилах пивом та вином.

Я мовчки відкрив пляшку і заховав до кишені корок та упаковку від шоколаду. Смітника поруч не було, а кидати під ноги не дозволяла специфічна київська гордість.

Так само мовчки ковтнув не аж як витриманий, але принаймні гарантовано виноградний спирт і передав пляшку Олесеві. Він прийняв, не відповівши жодним словом, і теж приклався до горлечка. Знов–таки жестом я запропонував йому вкусити від шоколадної плитки — як у дитинстві. Тоді шоколад уперто відмовлявся ламатися на розкреслені квадратики, і ми кусали його по черзі, залишаючи на темній плитці чомусь майже білі сліди зубів.

— Ніколи не одружуйся, — видав я першу, розминочну сентенцію, коли пляшка закінчила друге коло. — Погана жінка зробить нещасним тебе, а хорошій ти сам зруйнуєш життя.

— Серйозно? — невесело підняв брови поет.

— Абсолютно. Жінки і чоловіки — контрастні речовини. Їхній контакт між собою викликає екзотермічну реакцію і є нищівним для обох організмів.

— А що таке екзотермічна реакція?

Він був поетом, а не хіміком, і я упустив цей прикрий факт.

— Екзотермічна реакція — це реакція з великим виділеннями тепла, поту та інших біологічних речовин, властивих молодим сексуально спроможним організмам. Але нагадую — при тривалому контакті чоловік та жінка поступово анігілюють одне одного.