Щоденник моєї секретарки

Не візьмуся сказати, чому сталося саме так. Можливо, він був ближчим до акціонерів, які здали усі кінці фіскальним органам, а може, просто поставив на чорне у рулетці, яка зветься фінансовим бізнесом, — так чи інакше, представники шахтарського краю на всі заставки використовували його для боротьби з опонентами.

І коли в результаті масштабної силової акції податкової міліції, прокуратури та УБОЗу донецькі рейдери замість обіцяних ста мільйонів на рахунку впіймали облизня, на арену битви за банк вийшов Петренковс разом із боргами, які буцімто зробили гуманоїди у мирний час.

Як воно було насправді і хто кому завинив — сказати не візьмуся. Не виключено, що в останній момент, коли у вікна влітали спецназівці, спритні банкіри під шумок і справді поцупили всі гроші з рахунку. Українська банківська система — одна з найкращих у світі, у нас гроші ходять миттєво.

Але відтоді боротьба за банк із силової площини перекочувала у судову зі своїми особливостями — довгими складними маневрами із локальними успіхами, постійною тягомотиною і повною відсутністю будь–якого результату.

Волею долі я супроводжував цей процес, вислуховував переможні реляції, обговорював стратегії, а у душі визрівала певність — гуманоїди навмисне затягують і заплутують його, щоб назовні, не дай Боже, не спливла правда.

І саме із цією святою для банкірів метою на латиського громадянина Едуардаса Петренковса у часи його перебування на цьому світі було покладено роль головного ворога людства — принаймні, у моїх і відповідно Пашиних очах картинка, за задумом гуманоїдів, повинна була виглядати саме так.

Звісно, я не допускав і думки, що хлопці насправді підірвали бідолашного латиша. Їхній безприділ все–таки обмежувався фінансами. Крім того, за останні півроку нам вдалося у судах відбити більшість петренковсівських претензій. Тож швидше саме покійний мав підстави підривати моїх підшефних.

Проте родичі загиблого свідчили: гуманоїди постійно телефонували додому з погрозами і навіть переказували прокльони через спільних знайомих.

Ні, я знав, що ці хлопці причучурені, але навіть для них це було забагато!

Крім того, швидкий арешт — завжди погана ознака. Це ж не гопники, яких узяли на гарячому. Швидкий арешт у такому випадку означав, що справа координується згори, що на хлопців будуть вішати усіх собак по черзі включно із убивством Ґонґадзе, пограбуванням ощадкас та угоном автомобіля «Таврія» на сусідній вулиці.

Саме тому зараз я, неначе божевільний, мотався Києвом, зустрічаючись із різними людьми та намагаючись якщо не домовитися про підтримку, то принаймні розвідати, що відбувається. Саме тому поїхав до генерала Ґенека, хоч і не відчував з цього приводу жодних позитивних емоцій.