Крига. Частини І–ІІ

— Мартинівці.

— Ага! — в неї засвітилися очі. Вона дедалі більше нагадувала дитину, втішену черговими подарунками: превелика радість і хвилювання, перш ніж потягне за першу стрічку, перш ніж розірве папір. Таємниця захоплює, доки вона щільно запечатана й спритно упакована: вона містить у собі всі найпрекрасніші можливості. Кримінальні загадки існують не для того, щоб їх розв’язувати; розв’язані, вони стають ні для чого непридатними.

— Тамті мартинівці напали на вас і пана Фессарa, а відтак мартинівець Пєлка кинувся вас захищати, так? Ммм, — зробила вона великий ковток, — щось це виглядає на релігійну справу, ви мусили десь наступити їм на мозоль.

— Ба! Я тільки нещодавно почув про Мартина. Мабуть, якась схизма в секті. Або інша чвара під образáми. Тоді й справді найсуворіша жорстокість між братами, немає жодного милосердя. Але ви мені й так не вірите, адже я змовився з князем, і, мабуть, із самим царем. Черт их побери. Ким він узагалі був — той Мартин?

Проводники прислухáлися до розмови польською мовою — почувши ім’я Мартина, вони перезирнулися, Сєрґєй зітхнув, поліз у кишеню мундира за флягою і заправив собі темний чай; сьорбнувши, він зітхнув удруге… — Мартин, ех, Мартин. — Він перехрестився. — Знаємо його, пане, їздять тут такі, ох, знаємо.

Хто б знав їх краще, ніж воротарі Сибіру: проводники Транссибірського експресу? Кожне паломництво послідовників Мартина починається від Транссибу. Хочуть вони того, чи ні, вірять, чи ні, — вони диякони цієї Церкви.

Буркнувши, щоб Ніко прикрутив посвистуючий самовар, Сєрґєй заходився розповідати, хутко впадаючи в тон і мелос двірської казки: чужий голос, чужі слова — з уст найнижчих герольдів Криги.

Отож, був собі в краю якутському Монастырь Авагенский, після Раскола й реформ патріарха Никона облеченный лихою славою розплідника ренеґатів, релігійних відщепенців, пристановища для старообрядців і різних сектантів. Начебто саме там готували криївку для засланого протопопа Авакума; Авакума, утім, засудили до спалення живцем і вбили після жорстоких тортур. У ті часи багато хто гинув у вогні, з власної, однак, волі. Збирали родини, з бабами, з дітьми, зі своїми священними книгами, замикалися у церкві, а під церкву підкладали вогонь. Гинули самосожигатели цілими громадами. Були роки, коли йшли з димом до неба понад тридцять тисяч старовірів; Авакум схвалював таке самосожжение, втечу разом із Церквою від уже цілком опанованого Антихристом світу, очищення у полум’ї.

— А чому ж отой раскол виник?

— А-а, вельможний пане, бо Никон дозволив проповіді на відправах, ходу в церквах у напрямку, протилежному рухові Сонця, «Алілуя» трикратне, хрест двочленний, і те змінив, що можна було хреститися трьома пальцями замість двох, о!

— Трьома пальцями. І через це вони палили себе?

— Ваше Благородие легковажать істини віри, — обурився Сєрґєй.