Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Різниця у класі — тобто в маєтності — сама по собі нічого не вирішує. Зрозумілося це тільки за хвилину, переходячи вже до наступного вагона. Отож, тут їхали майже винятково росіяни. Пасажири люксу, навіть якщо від народження піддані царя, не поділяли звичаїв люду Імперії, вони успішно від народу відклеїлися. Европейский этикет, петербурзька мода, виважені розмови німецькою, французькою… дистанція і стриманість. Вони штучні — природним є натомість саме той дух спільноти, одвічна пам’ять общинных спільнот; вистачить кількох днів, щоби з супутниками витворилися так само сильні й щирі зв’язки, щоб повернутися до традиції землі.
— Мефодія? Ага, справді, мав би вже встати. Федоре Іллічу, ви бачили сьогодні малого?
— А він не вставав ще до світанку?
— А, перед Богдановичем, так, підсідали в купе поруч і страх галасували, то ми попрокидалися. Хтось зазирнув до хлопця, трохи поговорили й вийшли. На зупинці ватерклозет зачинений, вибачте на слові, прекрасна пані, то, напевно, пішли покурити.
— А хто то був, панове, не знаєте?
— Ми ще спали. Хіба що розплющить людина очі та вилає одного й другого, щоб іншим спати не перешкоджали. Ну то вони й пішли.
— У коридорі ми б його зустріли. Може, сидить в одному з тих зачинених купе. — Кивнулося проводнику. — Пройдіться, будь ласка, й подивіться.
Він зітхнув, розвернувся.
— А що вам від хлопця потрібно? — стривожився Федір Ілліч.
— Нічого, просто поговорити. Він тут спить?
— Ну. Але, значиться, поговорити й поговорити, ходили вже тут від самої Москви таємні жандарми…
— Ні, — засміялося, — не про такі розмови йдеться. Де його ковдри?
Федір знизав плечима.
— Віддав нам. Каже, що не потребує, що йому гаряче. Звідки ви, чи не з Литви? Моя сестра Євдокія, нехай з Богом спочиває, жила в Вільні до тисяча дев’ятсот дванадцятого, може, ви коли бували в таверні Любича?
— Ні.
Повернувся проводник.
— Немає, — тепер він виглядав стурбованим. — Він міг зійти в Богдановичу.
— І залишив свої речі?
Панна Єлена зробила таємничу міну.
— Таємниця Зникаючого Пасажира, — прошепотіла вона.
З’явився проводник вагона; вже почалася тиснява, затор у коридорі — в такій замкнутій спільноті будь-яке порушення природного ритму дня виростає до рівня сенсації.
— Ходімо краще до службового.
Проводники вказували шлях. Проводник купейного вагона негайно замкнув двері, заклопотався біля самовара, гостей треба пригостити, це нічого, що власне повертаються зі сніданку. Старший службовець розстебнув прикрашену галунами куртку мундира, його черево перелилося понад широким поясом, і так він розсівся біля вікна. Смикнувши себе за бороду, він похитав головою, що ж це вельможне панство собі гадає, у нашому потязі такі речі не трапляються, ми за кожного пасажира відповідаємо, кожного пасажира маємо на обліку, певно вислизнув нишком на зупинці й не встиг вчасно повернутися, з тими, хто подорожує люксом, такого ніколи б не сталося і статися не має права, можу запевнити ваші ласкавості. Він притиснув руку до серця. Його звали Сєрґєй; купейного він кликав «Ніко». Один із них був більше розжалоблений, другий — більше сердитий: обидва збентежені.
Спостерігалося за грою панни Муклянович. Тепер вона ледь покрутила скляницю у руках, ледь нахилилася над ебонітовою стільницею, де спочивали детальні розклади руху й вагонні рознарядки. Трішки поворушить голівкою у потоці сонячного блиску, трішки примружить очі від блиску. Що робити? Капітулювати знову? Ба, капітулювалося, не відправивши її одразу після першого шепоту Сєрґєя про Мефодія.
— То ви кажете, — підхопила Єлена, — що той Пєлка брав участь у єкатеринбурзькій бійці. Що — послідовник святого Мартина. Незабаром після від’їзду з Єкатеринбурга хтось приходить до отделения Пєлки, виходить з ним — і тільки Пєлку й бачили. Проводники можуть поклястися; у всякому разі, ніде у вагонах другого класу нашого Мефодія Пєлкі немає.
— Він міг зійти й запізнитися до від’їзду, як каже Сєрґєй. Мабуть, зійшов.