Крига. Частини І–ІІ

Панна Єлена стиснула губи.

— Ви розкажете мені всі подробиці, я розпитаю обслугу, розпитаю підозрюваних, порівняю свідчення і дійду до істини, так це вирішується, побачите.

Посміхнулося у вуса.

— Навпаки. Злочинців не в и к р и в а ю т ь, їх с т в о р юю т ь. Що ви робитимете? Накопичуватимете протиріччя, поки не залишиться одна несуперечлива можливість. Так у світі тризначної логіки ви створите двозначного убивцю.

Вона розгнівалася.

— А як він вам дасть цеглиною по отому велемудрому чолі, то скількизначна ґуля на ньому виросте?

— Кгм, та-ак, це залежить від того, наскільки глибоко в Край Лютих ми заїдемо… Чи вони там усі поснули?

Закалаталося кулаком у замкнені зсередини двері вагона обслуги. Нарешті клацнув замок, і в отворі з’явилося рум’яне лицо молодого стюарда.

— Пам’ятаєте нас? Ми повертаємося до люксу.

Він вклонився, відступив убік.

Але панна Єлена одразу за порогом зупинилася, їй сяйнула раптова думка.

— Послухайте-но, людино добра, як воно є, чи будь-хто може блукати туди-сюди між першим і другим класом?

— Ну-у, ні, не може, заборонено, шановна панянко.

— Кому заборонено? Нам, чи їм?

— Ну-у, ніби всім, але якщо ви наполягаєте…

Показалося з-за плечей стюарда рухом пальців: деньги, деньги.

Панна зробила кислу міну.

— А може, просився хтось із люксу сьогодні вночі? Га?

— Уночі?

— За Єкатеринбургом.

— Я уночі спав, не питайте мене, шановні.

Панна Єлена постукувала каблучком об дерев’яну підлогу, не відриваючи погляду від стюарда. Повновидий татарин не знав, куди очі подіти, зчепив руки за спиною, згорбився, човгав ногами й щомиті полум’янів дедалі сильнішим рум’янцем. Звичайно, якби його запитав хтось інший, а не молода дама з люксу, він би все заперечував із азіатським нахабством, погляди європейців стікають тими округлими гладкими обличчями, наче гусячий жир, західний сором не зачіпає людей Сходу.

Ухопилося панну за руку, потяглося її до вагона-ресторану.

— Ну що, ну що! — пирхнула вона. — Викинув той заморозник Пєлку, то мусив якось перейти від себе у купейні, він же не Святий Дух.

— І, мабуть, пройшов, але дав взятку старшому, тож ніколи молодик не зізнається, хіба з жандармами до нього прийти й каторгою настрашити. Або слід звернутися безпосередньо до старшого й заплатити більше. А якщо й справді хтось із люксу послав Пєлку на лоно Авраамове, то можете бути певні, що безліч червонців посипалося тут зі службових кишень. Ну, що ж, якщо тітці Уршулі вистачить грошей на таке марнотратство… Ну й з чого ви смієтеся?

Хихочучи, вона ретельно згорнула свій список підозрюваних і вклала його назад у рукав.

— Ні з чого, ні з чого, містере Голмсе, ні з нічого.

Увійшлося до їдальні у вагоні-ресторані. Ті, хто сиділи навпроти входу, підняли голови й надовго прикипіли поглядами. Вони делікатно вказали іншим, почулося шепотіння, спершу, зрештою, притишене, всі тут були добре виховані; вибачлива посмішка вже виповзала на губи. Тиша виявлялася ще більш ніяковою. Фессар мав рацію: Блютфельд, не Блютфельд, плітка розійдеться, як лісова пожежа.