Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Дон Санчо де Пенья Сомбре
P.S. Я доручив завірити цей лист коррехідору Акапулько; ти, сеньйоро, зроби те саме в трибуналі в Сеґовії.
Не встигла я закінчити читати цього листа, як підхопилася з місця, проклинаючи дона Санчо і його кохання, повне шаноби.
— Ах, негіднику, — обурювалася я, — чудище, дияволе, Люцифере! Чому ж бик, якого ти вбив на наших очах, з тебе самого не випустив усі нутрощі? Твоя клята пошана стала причиною смерті мого чоловіка й моєї сестри. Ти позбавив цю бідну дитину маєтку, мене прирік на життя, повне сліз і злигоднів, а тепер з’являєшся вимагати в дружини десятимісячне дитя — а щоб тебе небо… а щоб тебе пекло…
Висловивши все, що лежало в мене на серці, я поїхала до міста, де попросила завірити лист дона Санчо. Прибувши до міста, я виявила, що справи наші дуже погані. Виплати за проданий дім затримали через щорічні пенсії, які ми надавали п’яти мальтійським рицарям, а допомогу, яку отримував мій чоловік, мені перестали виплачувати. Я остаточно розрахувалася з п’ятьма рицарями й шістьма монахинями, так що всього маєтку в мене залишився тільки дім у Вільяці з прилеглими угіддями. Тим дорожчим став для мене цей притулок, і я повернулася туди з більшим ніж будь-коли, задоволенням.
Дітей я застала здоровими й веселими. Я залишила собі жінку, яка доглядала за ними, а ще один слуга й один наймит складали всю мою службу. Так я й жила — скромно, але не в злиднях. Моє походження й посада, яку займав мій чоловік, надавали мені значення в усьому містечку, і кожен допомагав мені, чим міг. Так минуло шість років — і нехай би мені ніколи в житті не випало нещасливіших.
Одного дня до мене завітав алькальд нашого містечка; він добре знав про особливу заяву дона Санчо. Тримаючи в руці мадридську газету, він сказав:
— Дозволь, сеньйоро, поздоровити тебе з чудовим шлюбом, який чекає твою племінницю. Прочитай-но оце повідомлення:
Дон Санчо де Пенья Сомбре, який виявив королю важливі послуги, по-перше, тим, що приєднав до наших володінь дві багаті на срібло провінції на півночі Нової Мексики, а по-друге, вмілими заходами по придушенню повстання в Куско, підноситься в сан іспанського ґранда з титулом графа де Пенья Велес. Одночасно його королівська величність призначив його генерал-губернатором Філіппінських островів.
— Дякувати Господу, — відповіла я алькальдові. — У Ельвіри буде якщо не чоловік, то принаймні опікун. Аби він тільки щасливо повернувся з островів, став віце-королем Мексики і допоміг нам повернути наш маєток.
Мої побажання здійснилися через чотири роки. Граф де Пенья Велес отримав посаду віце-короля, і тоді я написала йому листа з клопотанням за свою племінницю. Він відповів, що я жорстоко кривджу його, гадаючи, що він міг забути про доньку божественної Ельвіри, і що він не винен не тільки в подібному забутті, але вже вдався до відповідних кроків у мексиканському трибуналі; процес триватиме довго, але він не сміє пришвидшувати його, оскільки прагне одружитися з моєю племінницею, тому не випадає, щоб він задля власної користі змінював судові порядки. Я дізналася, що дон Санчо не відмовився від свого наміру.
Незабаром банкір з Кадиксу прислав мені тисячу золотих монет, кожна по вісім пістолів, відмовившись сповістити, звідки походить ця сума. Я здогадалася, що це люб’язність віце-короля, але з делікатності не побажала прийняти й навіть торкнутися тих грошей, тому попросила банкіра, щоб він помістив їх у банк Асьєнто.
Я намагалася всі ці справи зберегти в якнайглибшій таємниці, але оскільки немає таких речей, яких би люди не викрили, то у Вільяці дізналися про наміри віце-короля щодо моєї племінниці й відтоді називали її не інакше як «маленька віце-королева». Ельвірі було тоді одинадцять років; безперечно, іншій дівчині ці мрії напевно закрутили б голову, але її серце й душа були скеровані в інший бік і стали неприступними для марнославства. На нещастя, я надто пізно помітила, що вона з самого дитинства навчилася вимовляти слова любові, а об’єктом тих передчасних почуттів був її малий двоюрідний брат Лонсето. Я часто думала розлучити їх, але не знала, що зробити з моїм сином. Я намагалася робити їм зауваження, але домоглася лиш того, що вони стали від мене таїтися.
Ти знаєш, сеньйоро, що в провінції всі наші розваги зводяться лиш до читання романів чи новел і декламування мелодраматичних романсів під акомпанемент гітари. У Вільяці ми мали десь із двадцять томів такої художньої літератури й позичали їх одне одному. Я заборонила Ельвірі брати якусь із тих книжок до рук, але поки я подумала про заборону, вона вже всі їх знала напам’ять.