Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Правду кажучи, я навіть не знаю, чи можна їм давати за де премію, — здивувавшись, відповів голова. — Ми преміюємо тих, хто перевиконує встановлені норми. А чи вкладається в будь-які норми організація птахоферми чи знахідка кам’яної статуї «водяного бога»? Не вкладається, таких норм нема.
Секретар райкому посміхнувся:
— Звичайно, але те, що роблять наші комсомольці й піонери, дуже цінне.
— Згоден, цінне.
— А тому, що їхня робота виходить за межі встановлених норм, незвичайна робота, треба й нагороджувати незвичайно.
— Добре, пораджуся з секретарем партійної організації, щось придумаємо, — погодився Баграт.
На найближчому засіданні правління колгоспу це питання було поставлене на обговорення. Вирішили, що юних натуралістів слід преміювати цінними подарунками.
— Подаруйте їм радіоприймачі,— запропонував Арам Акопян. — Хлопці вони розумні, культурні. Слухатимуть передачі з Москви, з інших наших центрів, і це буде корисно не лише для них самих. З усім, про що вони дізнаються, познайомлять і колгоспників, пояснять їм. Таким чином ці радіоприймачі принесуть користь колгоспу.
— Дорого, — заперечив Баграт.
— Дорого, правда, але вони заслуговують па таку нагороду, — зауважив учитель.
— А дідові Асатуру?
— Для нього рушниця над усе найдорожча. Давайте йому подаруємо хорошу двостволку: його рушниця, як сам він каже, ще кавказькі війни пам’ятає,— сказав бригадир Овсеп.
На цьому й погодились.
Коли члени правління пішли, Баграт запитав Арама Акопяна:
Кого б нам вирядити за цими подарунками?
— Чи не послати нам Сето?
— Хочеш перевірити хлопця?
— І перевірити, і виправити, — відповів Арам Акопян.
— Гроші великі, боюсь…
— А ти не бійся. Спробуємо — побачиш, що не помилимось. Пам’ятаєш Макаренка — як він гроші довіряв? Набагато більші. Та ще яким невиправним хлопцям!
— Так… — задумливо сказав Баграт. — «Педагогічну поему» я читав. Метод випробуваний. Ти маєш рацію… Моя дисципліна не допомогла — спробуємо педагогіку, — посміхаючись додав він.
Почувши про рішення колгоспу, Сето не відчув заздрості до своїх учорашніх недругів, і це його здивувало. Йому зовсім не було боляче, що їх збираються нагороджувати. А який би він був сердитий, коли б це сталося днів десять тому!..
Несподівано його покликали у правління колгоспу.
— Сето, готуйся в дорогу— завтра поїдеш в Єреван, — сказав йому Баграт.
— Чого? — здивувався Сето.
— Купувати подарунки для твоїх товаришів доручено тобі.— Баграт подивився на хлопця запитливим поглядом.
Сето радісно посміхнувся В його чорних очах спалахнули іскорки радості.
Один з членів правління колгоспу, завідувач молочної ферми. Артем, росла, серйозна людина, подивигся на Ба.'рата незадоволено.
Сето помітив цей погляд, і почуття образи кольнуло серце хлопчика, — «Певне, — подумав він, — Артсмові це не подобається. Не довіряє мені. Ну що ж, я йому доведу, що я не той, за кого він мене вважає…»
— Гаразд, — сказав Сето. — Я згоден, товаришу Баграт. Тільки дозвольте мені купити подарунки не б Єревані, а в Тбілісі.
— В Тбілісі? — здивувався Баграт. — Чому в Тбілісі?.. Хіба в Єревані нема радіоприймачів?
— Є, звичайно, дядьку Баграт, тільки звідси до Тбілісі їхати стільки ж, скільки до Єревана, а в Тбілісі у мене є дядько Арут. Він людина знаюча, допоможе мені.
До революції нестатки й нужда гнали людей з берегів Севану на заробітки в Тбілісі, Баку, Батумі, на північ Кавказу. Так залишив рідні місця, «шукаючи щастя», і брат Сона — Арут. Він оселився в Тбілісі і тепер працював на деревообробному комбінаті.
— Арут? Це вірно, Арут культурна людина, він допоможе. Ну, що ж, їдь. Завтра прийдеш, одержиш гроші й посвідчення і поїдеш, — сказав голова, вручаючи Сето записку.
Не встиг Сето вийти з кімнати, як почув за своєю спиною голос Артема:
— Вівцю вовкові під нагляд віддаєш?..
Сето на мить остовпів. Кров ударила йому в лице, але він стримався: згадав украдених ним гусенят, інші витівки — і проковтнув образу.
Слова Артема, проте, боляче вразили хлопця, і він, ідучи додому, весь час згадував їх. Та коли б він повернувся і відчинив двері правління колгоспу, то почув би, що говорив про нього Баграт Артему.
— Як ти можеш цього підлітка з вовком порівнювати, — розсердився він. — Як може бути вовком хлопець, який народився і виріс у колгоспі, вчився в нашій школі?.. А чий він син, щоб бути вовком? Син рибалки Хечо, того, що втопився в бурю, добуваючи рибу для колгоспу… Правда… його мати має поганий характер і зіпсувала своїх хлопців. Ну, а ми з тобою?.. Що ми зробили для його виховання?..