Твори в 4-х томах. Том 2

Мама спала. На неї, сплячу, приємно було дивитися; вона спала спокійно, згорнувшись клубочком, як тваринка, і нічим не виказувала отієї безживної закляклості, як Карл, коли спав. І Старий спав спокійно, але я відчував, що його душі тісно в тілі. Тіло вже ніби було не по ньому. З літами воно змінилося — трохи потовщало, трохи втратило попередні обриси, трохи обрезкло, під очима віддимались капшуки, але всередині він залишався молодий, стрункий, ставний і міцний, як і в ті дні, коли Полював на левів під Вамі; тепер уві сні він лежав переді мною такий, яким Мама бачила його завжди. М'Кола і вві сні лишався старим — без минулого і без таємниць. Друпі не спав: він сидів цавпочіпки і виглядав наших носіїв.

Ми побачили їх ще вдалині. Спершу над високою травою виткнулись ящики, тоді вервечка голів, потім носії зійшли в уло-гощійу, і тільки де-не-де проти сонця виблискував кінчик списа; далі вони піднялися на плоскогір'я, і я побачив вервечку людей, Що наближалися до нас. Вони взяли надто ліворуч, і Друпі помахав їм рукою. Коли вони підійшли і почали ставати табором, Старий попередив їх, щоб не здіймали шуму, й ми зручно розташувались у кріслах під тентом і розмовляли перед обідом. Надвечір пішли на полювання, але ніякої дичини не побачили. Назавтра вранці пішли знову і знов нічого не побачили, надвечір— те саме. То були цікаві прогулянки, однак — без наслідку. Вітер уперто віяв зі сходу, місцевість перетинали, підступаючи до самого лісу, коротенькі пасма пагорбів, і якби ми тільки перейшли через них, вітер відразу поніс би наш запах, насторожуючи дорогою всіх тварин. Надвечірнє сонце засліплювало очі, а коли воно врешті сідало за пагорби, на рівнину по цей бік спадала густа тінь і то якраз тоді, коли носороги виходили з лісу: отож уся місцевість на захід була ввечері не придатна для полювання, а там, де ми могли полювати, не траплялося дичини. М'ясо принесли носії, яких ми послали до Карлового табору. Вони доставили розрубані на шматки туші газелей і антилоп-гну; припале пилом м'ясо висохло на сонці, і носії збуджено метушились біля багать, смажачи м'ясо на прутиках. Старий дивувався, куди подівалися всі носороги. Що не день вони траплялися рідше, і ми розмірковували, чого б це: може, вони пасуться вночі при повному місяці й вертають до лісу вдосвіта чи, може, до них дійшов наш запах, або вони почули нас і тому ховаються? Я висловлював усілякі припущення. Старий піддавав їх сумніву з властивою йому дотепністю, часом вислуховуючи їх із чемності, а часом з цікавістю — як, скажімо, припущення щодо місяця вповні.