Соло бунтівного полковника. Вершина

Сьогодні генерал налаштований рішуче і сподівається, що знайде для лікаря потрібні слова і зможе щиро віддячити їй за допомогу.

— Володимире Дмитровичу, — мало не вперше Зрубова звернулася до генерала на ім’я та по батькові. — Ви всю ніч, а може, й не одну, не спали, думали, що сьогодні скажете мені, як будете дякувати, що пропонувати за таку неоціненну, як ви вважаєте, послугу. Пропонуватимете мені гроші. Чи не так?

Шершун зашарівся, як юнак на першому побачені. Отакої! Усі його переживання і плани — до дідька?

— Так-так, — не чекаючи відповіді, сказала Зрубова. — Прошу вас, не хвилюйтеся й не мудріть. Як я скажу, так і буде. А скажу я ось що.

За ліки — ін’єкції, пігулки, шприци та інші медичні препарати й системи — ви заплатите дві тисячі гривень. Заплатите, коли зможете. За лікування грошей не візьму. Але не тому, що вони мені не потрібні чи я якась ненормальна філантропка або альтруїстка. Ви просто зараз пообіцяєте вислухати мене. І слухатимете стільки, скільки я говоритиму.

Генерал здивовано підняв брови.

— Я готовий вас, Катерино Олексіївно, слухати хоч вічність, — спробував пожартувати Шершун-старший.

— Ось і добре, — наче не помітила іронії Зрубова.

Я вам казала, що ваш син — один із багатьох, кого мені вдалося витягти з наркотичної ями. Декого врятувати не вдалося й мені. На щастя, таких одиниці. Але як небагато можуть зробити оці руки порівняно з тим, скільки нещасних потребують справжньої допомоги! Кажу — справжньої. На жаль, мій метод ефективний доти, доки він не стане масовим. Щойно хтось, окрім мене, дізнається, як я це роблю, втратиться будь-який сенс лікування. Бо вся суть моєї методи — у психології очікування. Так зване кодування — це лише страх вжити наркотик, бо після того настає біль. Такий нестерпний біль, що перемагає в мозку хворого бажання кейфу. Тобто в наркомана, який ним стає на все життя, навіть коли вважається вилікуваним, весь час борються два начала: бажання кейфу, яке ніколи не зникне, ні-ко-ли, і страх відчути нелюдський, нестерпний біль, від якого можна вмерти. Я закладаю надовго перевагу думки про те, що (вибачте за тавтологію) болить болючіше, ніж «болить» бажання кейфу. І доки це відчуття страху перемагатиме — доти людина вважатиметься здоровою.

Є, звичайно, інші методики, які використовують за кордоном. Вони теж більш-менш ефективні, коли діють у комплексі медико-соціальних заходів. У нас вони не застосовуються. Можна кивати на те, що в нашої держави нема грошей на впровадження цих методик. Але я стверджую, що в Україні діють злочинні угруповання, до яких входять і керівники Міністерства охорони здоров’я, не зацікавлені в тому, щоб наші діти виліковувалися. їм вигідно, щоб хворих на наркоманію було багато. І що більше, то ліпше для них. Бо за цим стоять великі прибутки, шалені гроші. Чиновники і політики хапаються за голови лише тоді, коли в розставлені ними тенета потрапляють їхні ж діти. Тоді вони кричать «караул» і біжать до мене. У таких випадках я жорстока. Такою ви мене ще не знаєте. Я посилаю їх подалі, прирікаючи їхніх чад на повільну мученицьку смерть. Смерть від надлишку кейфу.