Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Я думав ще про всяку всячину, але думки мої ставали все більш млявими, картини пережитих цього дня подій то наринали, то відпливали, наче морські хвилі, в голові злегка шуміло, я чув тихе потріскування свічок на ялинці й розплющив очі, щоб перевірити, чи вони не догоріли, — ні, ще тільки згоріли до половини, — заспокоївшись, я з полегкістю стулив повіки і враз провалився в сон.
VII
СВЯТВЕЧІР: ПОЧАТОК ШЛЯХУ
Мене розбудив обережний стук у двері; розплющивши очі, я здивовано оглянувся навколо і в першу хвилину спросоння ніяк не міг зрозуміти, де я і що зі мною, але, коли знов постукали, побачив бліду смугу світла, що перетинала всю кімнату, тьмяно освітлену миготливими зблисками вуличного ліхтаря, вузьке високе вікно з грубими гратами, заставлені меблями зловісно темні кутки і величезне дзеркало в позолоченій рамі у стилі барокко; з нього на мене дивилось худе довгасте обличчя з гострими рисами — нерухома маска, на якій холодно поблискували сірі очі. Я насупив брови, обличчя в дзеркалі зворухнулось, якусь мить я допитливо, з цікавістю розглядав його, немов бачив уперше, і враз мене охопило дивне почуття — відбите в дзеркалі обличчя здалося чужим, я вдивлявся в нього жадібним поглядом, шукаючи бодай найменших слідів пережитих тривог, хвилювань і мук, повинні ж були вони лишити на ньому свою печать, але в півтемряві бачив тільки невиразний його обвід та нерухомий блиск очей, в яких прозирала знов пробуджена настороженість. За хвилину вдруге почувся тихий стук у двері, я полічив удари — їх було сім, тоді повільно встав, відсунув стілець, обережно підійшов до дверей, витяг з кишені пістолет, повернув ключ у замку і, штовхнувши коліном двері, одразу відскочив назад.
У коридорі в яскравому світлі електричних лампочок стояв Грегори і приязно всміхався.
— Що сталося? — спитав я. — Де Монтер?
— Я щойно з ним говорив.
— Він був тут?
— Ні. Дзвонив.
— І що сказав?
— Звелів переказати вам, що вони зараз прийдуть.
Я глянув на годинник — за десять шоста, Монтер мав бути в «Какаду» рівно о п’ятій, напевно, виникли якісь непередбачені перешкоди, коли він так запізнюється; до відходу поїзда лишалось яких сорок п’ять хвилин, часу було обмаль, але я нічого не міг зробити, доводилось терпляче ждати Монтера та його хлопців, що опікувалися вантажем і мусили бути при мені аж до тої хвилини, коли я ввійду в купе швидкого поїзда.
— Дозвольте, я заслоню вікно, — сказав Грегори з лагідною усмішкою. — Монтер з хлопцями ось-ось буде тут.
Він замовив вечерю на шість персон.
— Через три чверті години відходить поїзд.
— Так, знаю. Монтер казав. Я хочу приготувати все заздалегідь, щоб усі ви могли спокійно повечеряти…
— Мені нічого не приносьте.
— Монтер замовив вечерю для шістьох.
— Я їсти не буду.
— То, може, хоч чаю вип’єте?
— Так. Чаю вип’ю охоче.
Грегори опустив світломаскувальну штору з чорного паперу, поправив завіски, ще раз ретельно перевірив, чи вікно добре затемнене, і лише після цього засвітив світло.
— Як ви себе почуваєте?
— Добре.
— Температура спала?