Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
І ось я готовий почати все заново. Напередодні різдва в поїзді я познайомився з Евою і, сповнений сумнівів та надій, домовився з нею про зустріч, а того ж вечора дізнався, що став об’єктом першої любові чотирнадцятирічної дівчинки Юлії.
Я глянув на годинник — було пів на одинадцяту, з’їв останній шматок риби, пані Марта налила мені ще чарку горілки, що мала своєрідний, терпкий смак і пахла ялівцем та ще якимись не відомими мені травами. Я взяв чарку — то була велика чарка для вина, формою схожа на видовжену квітку білої лілеї, — і довго вдихав чудовий запах напою, потім обережно відпив ковток, від горілки по тілу розходилось тепло, думки ставали прозорими й на диво ясними.
— Ми страшенно раді, що ти з нами, Алеку, — ласкаво сказала пані Марта. — Ти собі навіть не уявляєш, як ми за тебе непокоїлись…
— Уявляю. Я теж дуже радий, що ми разом.
— З’їси ще риби?
— Ні, дякую.
— Я залишу її тобі на сніданок.
— Риба чудова. Особливо мені сподобався заливний короп.
— Я знаю, що ти його любиш. Тому більшу частину залила, а решту посмажила…
— Боже мій, — промовив я, зворушений. — Не знаю, їй-право, чим я заслужив на таку ласку. Ви піклуєтесь про мене, мов про рідного сина…
— Я рада, що тобі з нами добре. Мені завжди хотілось, Алеку, щоб ти почував себе в нас, як удома…
— Спасибі вам…
Зі столу швидко прибрали блюда, тарілки та прибори.
Пані Марта внесла велику вазу узвару з чорносливу, а Юлія поставила переді мною салатницю з кутею — моєю улюбленою різдвяною стравою, приготованою, як я здогадався, спеціально для мене. Розчулений і трохи збентежений цими проявами уваги, я знов щиро подякував пані Марті за таку приємну несподіванку, але вона, значливо підморгнувши, сказала:
— Кутю, Алеку, готувала не я, а Юлія…
— Справді?
— Ні, — швидко мовила Юлія. — Зовсім ні…
Я глянув на неї — розшаріла, засоромлена дівчинка сиділа, низько схиливши голову й судорожно стиснувши сплетені пальці. Коли я підвівся, збираючись підійти до неї, вона раптом зірвалася з місця і втекла в кухню.
Я хотів був піти за нею, але пані Марта спинила мене.
— Вона зараз вернеться, — сказала з веселим блиском в очах. — Краще її не займати…
Неохоче вернувсь я на своє місце і, наклавши на тарілку щедро підсолодженої медом пшеничної каші з ма^ ком, почав їсти, раз у раз позираючи на двері, що вели в кухню; та скільки мати не кликала її, Юлія не показувалась. Нарешті пані Марта встала з-за столу і вийшла в кухню; крізь нещільно причинені двері долинав її лагідний, ласкавий голос і тихенький, ледве чутний голосок Юлії. За хвилину обидві вернулись до кімнати.
— Знаєте, діти, що ми зараз зробимо? — весело спитала пані Марта. — Засвітимо на ялинці свічки, погасимо світло й заспіваєм колядку…