Чорний лабіринт. Книга друга

У вестибюлі готелю з нею привітався швейцар, мовчки дивуючись з її розтерзаної кофтини, розбитого до крові коліна, перекрученої спідниці й нетвердих кроків. Все те старий поклав на рахунок молодості: десь підгуляла фрейлейн Юта і, поки ще батьки сплять, поспішає до своєї кімнати. Швейцар зітхнув, похитав головою і сів за свою конторку, роздумуючи про долю двох власних дочок, що саме входили в пору.

Юта тим часом ніяк не могла знайти ключа. Ні в кишенях, ні в сумочці його не було. Вже хотіла спуститись до вестибюля і взяти у чергового дублікат, як раптом помітила, що ключ стирчить у замку. Не її особистий, а саме дублікат з мідною грушею, на якій витиснено номер її кімнати. Цього ще не вистачало! — обурилась дівчина і рішуче штовхнула двері до кімнати. На ліжку, розметавши руки, хропів Хорст Торнау.

Хорст був єдиним, на кого Юта не могла сердитись. Раніше, ще коли були дітьми, він завжди ставав на її захист і нікому не давав кривдити. Був для неї і старшим братом, і батьком, і благородним рицарем, що повставав проти моралі професора Герберта фон Глевіца. А як блискуче він повів себе на судовому процесі, як майстерно розіграв божевільного, обвів усіх круг пальця і разом з Гізелою чкурнув до Італії. Потім ця несподівана спадщина, яка в одну мить зробила його, жебрака, багатієм. Він змінився, це так, але тільки не для неї. З нею він залишається тим Хорстом, якого вона знала: щирим, вірним другом.

Зараз, побачивши його у себе в кімнаті, вона і зраділа, і засмутилася. Зраділа тому, що гірка образа, приниження, знущання, які тільки-но пережила, ще клекотали в її душі, а поділитися своїм болем могла тільки з ним, з Хорстом; засмутилась тому, що він знову був п'яний, лежав нероздягнений, не потурбувався навіть зняти черевики. Їй було дивно, чого він п'є, чому живе таким незугарним життям, коли міг би при його теперішніх достатках жити в розкоші, мати віллу на Рів'єрі, об'їздити світ, стати видатним адвокатом, адже вивчав юриспруденцію. Та вже, видно, так воно в цьому житті ведеться; коли в тебе є гроші, власний замок в Альпах, особняк у фешенебельному районі Мюнхена, все це тобі нецікаво і ти волієш кожного вечора напиватися хтозна з ким і ховатись від самого себе в кімнатці сестри, яка сама тут на пташиних правах. А коли в тебе нічого немає — ні замків, ні особняків-котеджів, ні грошей, ти мрієш про них і думками вже там, в Альпах, на Рів'єрі, на Терезієнштрассе…